Документалку про Україну «Порцелянова війна» номінували на премію «Оскар», показали на сотні фестивалів і в американському Конгресі. «Ми намагалися покласти свою пір’їнку на терези», – каже про спроби вплинути на суспільну думку в США співрежисер картини Слава Леонтьєв. Фільм виходить в український прокат 6 березня. Що варто знати про стрічку?
Подарунок для справжніх лідерок та лідерів
Сертифікат Forbes — річний доступ до якісної аналітики, інсайтів та історій успіху, що змінюють мислення. Деталі та замовлення
«Порцелянова війна» не отримала статуетку «Оскара», проте здобула близько 50 нагород на американських і міжнародних кінофестивалях, розповідає співрежисер фільму Слава Леонтьєв, 57. «Ми стали найбільш нагородженим документальним фільмом сезону в США», – зазначає він.
Зокрема, фільм отримав Гран-прі фестивалю незалежного кіно «Санденс». Леонтьєва, для якого картина стала дебютом у кіно, нагородили премією Гільдії режисерів Америки. «Лише 44 документалісти у світі мають цю нагороду, – каже режисер. – Двоє з них українці – це Мстислав Чернов, режисер фільму «20 днів у Маріуполі», і я».
Популярне Категорія Гроші Дата 13 березня Інвестиції у період високих цін. Інфляція «зʼїла» дохідність ОВДП, податки вдарили по депозитах. Чи є альтернатива? Розбір та розрахунки Forbes Ukraine
«Порцелянова війна» розповідає про художників-керамістів у Харкові на початку російського вторгнення 2022 року. Картину зняли у копродукції США, України та Австралії.
Трейлер фільму «Порцелянова війна». Джерело: «Артхаус Трафік»
Ідея фільму належить американцю Брендану Белломо і його дружині, продюсерці Аньєлі Сідорській. Коли почалася велика війна, Белломо запропонував художникам знімати те, що відбувається навколо.
У листопаді стрічка вийшла в обмежений прокат у США, дистриб’ютором виступила компанія Picturehouse. Фільм зібрав касу $25 000, за даними Box Office Mojo. Бюджет картини команда не розкриває. Фінансування для фільму надавав, зокрема, фонд Razom for Ukraine.
Як картину сприйняли в США і чого очікувати від неї українцям – у бліцінтерв’ю зі співрежисером Славою Леонтьєвим.
В інтерв’ю «Детектор медіа» ви сказали, що «впливовці у США розглядають ваш фільм як один з інструментів притомної політичної програми». Як стрічка допомагала просувати цінності України в США з моменту прем’єри на фестивалі «Санденс»?
Я відвідав уже близько 150 переглядів стрічки з сесіями запитань і відповідей – глядачі кажуть, що ми змінили їхнє уявлення про те, що відбувається в Україні. Фільм збирав майже повні зали на 90 фестивальних показах. Найпоширеніше запитання після перегляду від американців – «Як допомогти?». Люди у США шукають більше контактів і напрямів можливої особистої допомоги.
Останніми тижнями все частіше я замість запитань отримував вибачення. Кульмінацією стала церемонія «Оскар», яка перетворилася для мене на фестиваль вибачень за політику Сполучених Штатів. Навіть кореспонденти оф-рекорд перепрошували за те, що відбувається.
Як щодо американських впливовців, хто з них бачив стрічку?
У квітні 2024-го у нас був скринінг у Конгресі США. Це відбувалося у важкий момент, за тиждень до голосування про пакет військової допомоги Україні. Ми намагалися покласти свою пір’їнку на терези. Був перегляд на безпековій конференції за участі голови Обʼєднаного комітету начальників штабів, генерала Чарльза Брауна, покази також організовували Держдепартамент США і українське посольство.
Потім почався кінотеатральний прокат, я багато їздив по центральних містах. Було дуже приємно, що в Нью-Йорку, наприклад, прокат продовжили, бо весь дебютний тиждень зал наповнювався.
«Порцелянова війна» розповідає про художників-керамістів у Харкові на початку вторгнення. Фото «Артхаус Трафік»
З лютого виїзди за кордон для українських митців були тимчасово закриті через рішення Мінкультури, деяким артистам довелося скасувати тури. Наскільки критичним таке рішення було би для успіху вашого фільму?
Нашим продюсером зі США була оскарівська документалістка Пола Дюпре Песмен. Масова аудиторія знає її продукти «Один вдома», перші фільми «Гаррі Поттер» і «Місіс Даутфайр». Та попри величезну експертизу Поли і той факт, що фільм створено міжнародною командою, колеги наполягали на моїй присутності у США. Команда вважає, що наратив від першої особи – необхідний для просування фільму.
Тому я, моя дружина, наш песик працювали над промо фільму. Боротися за суспільну думку за кордоном без особистої присутності було би складно. Питання стоїть так: чи нам потрібна підтримка пересічних людей і опініон-лідерів у Сполучених Штатах? Якщо так, українські офіційні інституції не повинні заважати.
На закритому показі в лютому героїня фільму, бійчиня «Сайгону» Катерина «Шпілька», зазначила, що фінальна версія стрічки дещо цензурована. Як змінилася оптика картини під впливом американо-австралійської частини команди?
Версія фільму для західного глядача дійсно детально налаштовувалася. Від початку проєкту для американської команди була дуже важлива культурна складова. Брендана вразив образ художника на війні – як в одній людині поєднується здатність до збройного і культурного спротиву. Така оптика дозволила зробити цікавішою візуальну мову фільму і більш глибоко передати наш меседж.
Як щодо кадрів із дронів, де на росіян падають снаряди? Наскільки складно було відстояти ці епізоди у фільмі?
Їх не доводилося відстоювати. Якраз правда про війну була для західної частини команди дуже важливою. Фільм не показує, що ми отримуємо від війни задоволення. Він показує українців миролюбними, а наш спротив – потужним, але вимушеним. Це дуже важливо, особливо зараз, коли цю картину намагаються викривити в абсолютно протилежний бік.
«Фільм показує наш спротив потужним, але вимушеним», – режисер Слава Леонтьєв. Фото «Артхаус Трафік»
У фільму є військовий консультант, американець Метью Перрот? Який його внесок?
Від початку очікувалося, що фільм будуть атакувати стосовно його достовірності, можливої пропагандистської складової. Меттю Перрот був не єдиним нашим фактчекером – з ним працювали ще декілька ветеранів. Предметом розслідувань було, наприклад, використання ракет С-300 по цілях у Харкові. Усе було доброзичливо, але дуже ретельно перевірено.
Для фільму була спеціально розроблена технологія, що «оживила» малюнки на порцелянових скульптурах. Як це працює?
Це унікальне технічне рішення. Ми робили повне 3D-сканування нашої порцеляни в реальних локаціях, знімали мапу освітлення і панораму з позиції фігурки, на якій потрібно було «оживити» розпис. Розробкою займалася польська компанія BluBlu Studios. Вони отримали всі фотографії наших робіт за останні 20 років, вивчили стиль і проілюстрували розповіді з фільму. Ілюстрації були накладені на реальну поверхню.
Це не єдина нова технологія у стрічці. Брендан розробив рішення, яке дозволило візуально об’єднати дуже різноманітні матеріали: відео з дронів, бодікамер, художню та макрозйомку. Фільм виглядає так, ніби знятий на плівку. Це не фільтр, а складна технологія зі штучним інтелектом, яка зараз успішно продається під брендом InviziGrain.
З виходом фільму ціна на ваші порцелянові фігурки зросла в кілька разів через велику кількість замовлень. Скільки людей до вас звертаються та скільки тепер коштують роботи?
Як би ми не піднімали ціну, ніколи не могли задовольнити попит на фігурки. Зараз не вистачає ні часу, ні здоровʼя, щоб працювати інтенсивніше. Щомісяця до нас звертаються десятки людей, але ми не можемо за цей період виготовити більш як 1–2 роботи. Вартість кожної фігурки – кілька тисяч доларів.
Герої фільму Стас Леонтьєв і Ганна Стасенко з 2000 року виготовляють порцелянові фігурки. Фото «Артхаус Трафік»