Плагіат, нездатність зводити нові студмістечка та наукові центри, обрання керівника університету усією спільнотою – лише частина викликів української освіти, на які звертає увагу голова наглядової ради КАІ Петро Чернишов, 57. Свою стратегію реформування системи він презентував на першому форумі Forbes University 27 серпня.
Оформлюйте річний пакет на шість видань Forbes Ukraine за вартістю чотирьох. Якщо ви оцінюєте ексклюзивність, аналітику та силу практичного досвіду, ця пропозиція ідеально вам підійде.
Мову виступу адаптовано для лаконічності та чіткості.
Уявіть: ви інвестуєте у приватну київську школу близько 150 000 грн щороку. Вашій дитині демонструють, як вимовляти «фотосинтезис» із оксфордським акцентом. Далі – університет. І раптом зʼясовується, що вища освіта в Україні доступніша за мобільний гаджет: у 2025 базовий айфон коштує 63 000 грн, тоді як у КАІ вартість контрактного навчання коливається від 18 000 до 60 000.
Топ публікація Категорія Гроші Дата 01 вересня «Приват» у гонитві, mono на підйомі, держбанки у застої. Підсумки банківського сектору за півроку. Сім інфографік
Це начебто освітня рулетка? Можливо, справа не в цінах, а в тому, що вся система нагадує бутафорію, імітацію діяльності? Це ключове питання, яке не вирішити окремими змінами в окремих вишах.
Українська вища освіта – ніби покинутий торговий центр: вивіска блищить, а на полицях – пусто. Сьогодні маємо близько 130 держуніверситетів на країну з орієнтовно 35 млн мешканців. Багато з цих закладів створювали для СРСР з населенням 250 млн.
Реалії змінилися, а схеми залишилися. Це карго-культ: ми зберігаємо кафедри, захисти дисертацій, ректорів з мантіями, але часто за цими атрибутами – симуляція. До 60% наукових робіт у гуманітарії та медицині – плагіат або замовні тексти.
Зараз в Україні йде пілотний проєкт із наглядовими радами. На мою думку, це остання нагода для трансформації. КАІ – частина цього експерименту. Вперше в держуніверситеті ректора обирає академрада через відкритий конкурс із участю незалежних експертів, бізнесу та випускників.
[28 серпня ввечері] у КАІ відбулися вибори президента – аналог ректора. У фіналі змагалися вісім претендентів із програмами. В одного з них виявили масштабний плагіат із російських та українських дисертацій. На запитання «як так?» він відповів: «Життєва ситуація, з ким не трапляється».
Якщо три пілотні університети не доведуть ефективність, всі скажуть: «Не варто запроваджувати корпоративні механізми в освіту». Наш досвід – не локальний апгрейд, а перевірка тези: чи може український виш функціонувати як сучасна організація, а не релікт минулого?
Багато хто наполягає, що ректора має обирати трудовий колектив. Як це відбувається? Обраний керівник вичищає несхильних і залишається на десятиліття. Якби гендиректора «Київстару» обирав персонал, я б і досі керував компанією.
КАІ відкинув онлайн-формат. Справжня освіта потребує живого контакту та зусиль, наголошує Чернишов.
Спроби створити нове – лабораторії, кампуси, студентські простори – у наших вишах завжди натикаються на барʼєр: «Це держвласність, заборонено». Система заблокувала будь-яке будівництво, окрім житлових комплексів. Мрієш про гуртожиток? Забудь. Хочеш, як попередники в КАІ, звести 25-поверхові ЖК на держземлі – будь ласка.
«Держмайно» впевнене, що всі оточуючі – потенційні крадії. Але розвиток вишу без інфраструктури – абсурд. Так само з орендою: передати приміщення в користування може лише «Держмайно».
Розгляньмо парадокс: ви платите за приватну школу тисячі доларів, а потім університет готує фахівця за 30 000–50 000 грн щороку. Це дисбаланс: вища освіта – найдешевший етап. Отримати диплом іноді дешевше, ніж орендувати житло чи купити річний клубний абонемент. Можливо, тому дипломи так доступні – їх можна і легально отримати, і неофіційно придбати.
Плагіат – не дрібниця, а системна вада. Коли дисертацію пишуть на замовлення ректора, а викладач ставить оцінку за хабар, це руйнує інституцію. У мене є перелік ректорів, депутатів, деканів з підтвердженим плагіатом. Їх багато. Поки вони при владі – довіри до системи немає. Це як друкувати фальшиві купюри й дивуватися економічній кризі.
Ілюзія онлайн-освіти: ми уявляємо гарвардські курси з інтерактивом, але у східних та південних університетах онлайн часто – лише спосіб легітимізувати диплом. У Києві половина студентів належать до цього формату. Це не EdTech, це ПсевдоTech.
У КАІ ми виключили онлайн. Вважаю це вірним рішенням. Освіта – це взаємодія, перетворення особистості, а не ролики на задньому плані під час гри в шахи чи розпивання пива.
У КАІ 14 000 студентів та 2500 працівників – один викладач на шість навчаючихся. Для бізнесу таке співвідношення (1:6) – марність. У «Київстарі» було 6000 працівників на 26 млн клієнтів. Без оптимізації навантаження, управління та автоматизації виш фінансово не виживе.
Інша болева точка – міграційна політика. Отримання ВНП в Україні – випробування на стійкість. Для залучення іноземних студентів і науковців потрібна прозора трирічна схема легалізації.
Пропозиція: громадяни країн із ВВП на душу вищим за наш отримують автоматичне право на проживання та роботу, як у Грузії. Нам потрібні студенти та викладачі з Азії, бо з Європи чи США маловірогідно хтось приїде.
Конкуренція за людський капітал – світова. Україна повинна мати переваги перед ЄС чи США. Чи можливо? Ми пробуємо. Потрібна підтримка, зокрема законодавча. Не обіцяємо швидких результатів – наш марафон розрахований на шість років. КАІ – як важкий бомбардувальник: його маневри впливають на всю систему. Якщо ми доведемо можливість змін, за нами підуть інші.
Ми зупинимо симуляцію, почнемо діяти. Більше не будуватимемо дерев’яні макети літаків, чекаючи манни з небес. Ми створюємо злітну смугу вже зараз – в Україні, у КАІ.