27 серпня, 2026, 18:01 261
Анастасія Іванцова
Шеф-редакторка розділу «Бізнес»
99 статей
Наталія Денікеєва — заступниця міністра цифрової трансформації України. До свого призначення до Мінцифри у липні 2025 року вона очолювала проєктний офіс «Дія.City», а нині відповідає за розвиток технологічного сектору українського бізнесу.
AIN поспілкувався з Денікеєвою на полях Global Tech Kharkiv 2026 про еволюцію довіри до українських компаній з боку закордонних інвесторів, майбутнє інвестицій у межах країни та ключові виклики для технологічних компаній під час великої війни.
– Зараз вас називають саме тією особою, яка опікується технологічним сектором української економіки. Які основні виклики українського технологічного сектору можна визначити на цей момент, окрім тривалої повномасштабної війни? З чим до вас найчастіше звертаються?
Звісно, на першому місці війна. Але проблема України як юрисдикції для технологічних компаній існувала завжди: і до повномасштабного вторгнення, і під час нього, і, найімовірніше, буде після.
Якщо зосередитись виключно на теперішньому, то найбільший виклик — це люди, дефіцит фахівців, зокрема через загибель величезної кількості громадян та захист держави іншими. Тому ключове питання — це люди, які або виїжджають, якщо йдеться про жінок з дітьми, або йдуть боронити країну. Проблема в тому, що бракує рук для роботи.
Друга проблема — недостатність капіталу. Точніше, капітал у нас є. Це непопулярна думка, але я вважаю, що в Україні є кошти, які заробляються не в традиційних секторах цифрової економіки. Є ритейл, нерухомість тощо. Звісно, зараз складні часи, які останнім часом загострилися через ракетні обстріли, але гроші є.
Коли в країні діють валютні та інші обмеження, і ці кошти фактично заблоковані всередині, було б дуже здорово мати культуру та інфраструктуру для їх інвестування. У нашому випадку інвестиції дуже обмежені. Коли в українських компаній з’являються додаткові кошти, більшість думає про ще одне паркомісце чи нерухомість на Печерських Липках.
Від редакції:
24 лютого 2022 року Національний банк України схвалив низку тимчасових валютних обмежень. Тоді, одразу після початку повномасштабного вторгнення росії, регулятор призупинив роботу валютного ринку України (були дозволені лише операції з продажу іноземної валюти клієнтами), зафіксував курс валют, обмежив зняття готівки до 100 тис. грн на день, заборонив транскордонні валютні платежі.
Поступово ці обмеження послаблювали. Наприклад, у жовтні 2023 року НБУ перейшов до гнучкого керованого курсу.
На момент виходу цього інтерв’ю Нацбанк підвищив ліміти на зняття готівки для бізнесу — до 200 тис. грн на день, і дозволив розраховуватися за товари та послуги гривневими корпоративними картками за кордоном — лімітом до 400 тис. грн на місяць. А українським експортерам дозволили сплачувати штрафи, пені та бонуси на користь іноземних контрагентів — у межах 10% від вартості поставлених товарів із 23 лютого 2021 року.
Зараз у нас є проєкт «Дія.City Invest». Основна ідея — якщо є бажання інвестувати в технологічні інноваційні компанії, резидентів «Дія.City», то має бути інструмент. Бо, наприклад, сьогодні створення українського венчурного фонду може тривати півтора-два роки через законодавчі процедури. А якщо нам вдасться реалізувати проєкт, то ця процедура триватиме до трьох тижнів і буде прозорою та зрозумілою.
На сьогодні Комітет з питань цифрової трансформації підтримав законопроєкт про «Дія.City Invest». Дуже хотілося б пройти хоча б перше читання цього року. Це оптимістично-реалістичний сценарій.
Від редакції:
Проєкт «Дія.City Invest» анонсували на початку 2025 року. Тоді Мінцифри спільно з Нацкомісією цінних паперів і фондового ринку погодили цю ініціативу, щоб створити сприятливі законодавчі умови для венчурного інвестування в українські технологічні компанії. У липні того ж року очікували, що «Дія.City Invest» запустять на початку 2026 року — тоді і мали почати приймати перші заявки на участь. Та законопроєкту № 14362, що мав запустити цей процес, вдалося пройти Комітет з питань цифрової трансформації лише в лютому 2026 року. До залу Верховної Ради на голосування його досі не внесли.
– Пам’ятаю, остання велика публічна презентація проєкту була на початку 2026 року для банківської спільноти, і тоді обговорювали можливість інвестувати в українські оборонні компанії, які працюють у межах «Дія.City». Чи є зараз якісь зрушення або анонси щодо того, коли та як це може працювати для пересічного українця?
Я не хочу спойлерити, бо ми в Мінцифрі звикли говорити про конкретні результати. Але у зв’язку з певними змінами я бачу позитивні зрушення щодо того, що країна може зробити для технологічного сектору. Це абсолютно прозорий та екологічний проєкт, який не коштує державі жодної копійки. Це суто процедурна історія: не треба домовлятися з Мінфіном чи вмовляти МВФ. Нам відкривається вікно можливостей, і ми будемо намагатися це реалізувати.
– Чи немає побоювань, що «Дія.City Invest» як інструмент може запізнитися? Інші ініціативи, як-от Inzhur MilTech, вже анонсували залучення коштів в українські оборонні компанії. Чи не залишиться «Дія.City Invest» в останньому вагоні?
Це не питання «встигнути». Є таке поняття як базові гігієнічні норми. Це не додатковий бенефіт, але без цієї інфраструктури ми не є привабливою юрисдикцією для технологічних засновників, які бажають розвивати продуктові компанії звідси.
Ми, на жаль, є полігоном для випробувань і цікаві передусім через це. Але якщо це вже сталося, ми маємо скористатися цією нагодою.
– Повернімося до технологічного сектору загалом. Як за роки роботи показав себе простір «Дія.City»? Чи був він ефективним для утримання компаній і сплати податків всередині країни?
Нещодавно ми з партнерами Diia.City United та аналітичною компанією Advanter Group проводили дослідження щодо ролі «Дія.City» для української економіки. Якщо на старті ми вважали це додатковою перевагою порівняно з іншими юрисдикціями, то зараз «Дія.City» — це якір, який, попри всі заборони та складнощі, утримує компанії в Україні. Це базова гігієнічна норма. Без неї IT-сектор виглядав би принципово інакше і в гірший бік.
Від редакції:
У дослідженні опитали понад 360 технологічних компаній — резидентів і нерезидентів простору «Дія.City» — та порівняли Україну з конкурентними юрисдикціями. Згідно з даними дослідження, у 2025 році ІТ-сектор сплатив 58,6 млрд грн податків до зведеного бюджету, це на 33,2% більше, ніж за рік до того.
Інфографіка Diia.City United
Також однією з причин популярності «Дія.City» може бути можливість бронювання працівників. Відповідно до чинного законодавства, аби вважатися критично важливою для економіки підприємством, треба відповідати трьом з восьми критеріїв. Два з них обовʼязкові — зарплатний і податковий критерії. Один із доступних «вільних» критеріїв — резидентство в «Дія.City».
«Дія.City» є необхідною інфраструктурою для довгострокового масштабування. Наприклад, за два тижні до повномасштабного вторгнення з’явилася «Дія.City», а перше розширення переліку видів діяльності відбулося саме для виробників БПЛА. Станом на зараз ми маємо близько 500 таких компаній. Для нас інноваційність — це питання виживання. «Дія.City» свого часу став бустером для цього процесу, а зараз це мінімальна норма, щоб утримати бізнес у країні.
– На початку роботи «Дія.City» українські компанії остерігалися проєкту й створювали окремі невеликі ТОВ для входу. Чи спостерігається зараз тенденція повернення основних юридичних осіб?
Цієї тенденції немає, бо вона вже минула. За 4,5 роки — а «Дія.City» майже одноліток повномасштабної війни — відбулася суттєва зміна у ставленні IT-спільноти до Міністерства цифрової трансформації та цього простору.
Спочатку навіть найбільші компанії дивилися на це з недовірою, навіть попри те, що брали активну участь у створенні архітектури і дизайну проєкту. Вони створювали маленькі юрособи з додатком Tech або Digital у назві на 9 людей, яких «не шкода», і спостерігали. Ага, один квартал пройшов, всі живі, політ нормальний — ніяка не «мінцифратура», не «цифровий колгосп». Оця побудова довіри і трансформація у комунікації відбулась десь наприкінці першого року існування «Дія.City».
Коли минув певний час, придивлялися, як податкова реагує, як ці пільги і норми, які прописані в законі, працюють, яка буде судова практика, чи адміністративно з усім можна впоратися. Тоді стало зрозуміло, що ніякого кота в мішку не з’явилося, все, що обіцяли, воно так і працює.
Звісно, маленькі «таргани» або баги вилазили і ми разом зі спільнотою сідали за стіл і погоджували шляхи вирішення.
Зараз близько 90% IT-сектору залучено до системи. Чому не 100? Бо Україна складна юрисдикція, у нас складне структурування бізнесів, багато підводних каменів. Ті, хто не в «Дія.City», — ми чітко розуміємо причину і приймаємо її. Але ми в контакті й спілкуємося.
Наші KPI та OKR напряму пов’язані зі зростанням резидентів «Дія.City» та галузі загалом — відповідно, з її детінізацією та збільшенням податкових надходжень.
Ми зі свого боку, звісно, не можемо всі питання охопити, бо, крім Мінцифри, є ще Нацбанк, податкова тощо. Але ми вже звикли позиціонувати себе як найбільший амбасадор українського техсектору за кордоном і найвпливовіший адвокат всередині країни.
– Наскільки за час діяльності «Дія.City» змінилася спроможність залучати іноземних інвесторів в Україну? Чи зараз інвестор швидше погоджується придивитися до українських компаній?
Ситуація змінювалася. Оскільки я відповідала за цивільний трек, можу сказати, що інвестицій у цивільний сектор зараз не так багато. Але на те є об’єктивна причина, бо в нас неймовірний Defense Tech і все, що з цим пов’язано.
Хоча раніше, пам’ятаю, Олександр Борняков розповідав: коли він був одним з архітекторів Brave1, то спілкувався з іноземними інвесторами, бо в нього досить класний міжнародний бекграунд. Тоді майже ні в кого не було мандату інвестувати в Defense і всім треба було пояснювати, що це нормальні компанії, просто придивіться. Якщо ви зараз пройдете повз, то втратите. Це об’єктивно. А станом на зараз у багатьох фондів такий мандат з’явився.
Угод багато, але їх ніколи не буде достатньо. Про Defense-інвестиції часто не говорять вголос із міркувань безпеки. Але, скажу вам чесно, для мене, як для людини, яка активно брала участь у створенні «Дія.City», дуже приємно розуміти, що переважна більшість інвестицій — у резидентів «Дія.City». І це ніби знак якості, що оці компанії — нормальні. І це не тому, що інші — не нормальні, а тому, що ці пройшли верифікацію простором і валідацію державою. А для багатьох інвесторів — це прямо must have.