Чому приватні реабілітологи більше не можуть лікувати дітей за державний кошт? Про причини, через які бюрократична формальність стала важливішою за доступ дітей до реабілітації, розповідає інспекторка Ради бізнес-омбудсмена Наталія Дасюк
⚡️ Хто, на вашу думку, заслуговує на звання «Підприємець року 2024»? Дізнайтесь більше про кожного з кандидатів та проголосуйте за посиланням. Ваш голос визначить переможця номінації «Вибір аудиторії».
Двадцять один приватний реабілітолог отримав неприємний «подарунок» від держави наприкінці червня 2024 року. Їх виключили з переліку установ, які мають право надавати реабілітаційні послуги дітям з інвалідністю за бюджетні кошти. Причина? Вони працюють як ФОПи, а не юридичні особи. Міністерство соціальної політики вирішило, що до терміну «реабілітаційна установа» не можуть входити ФОПи. Ці спеціалісти успішно надавали послуги протягом чотирьох років.
Артем Сандига з Харкова, власник дитячого центру розвитку і реабілітації TimmiClub, розповів, що 26 червня 2024 року він став переможцем грантової програми «Незламний бізнес» від Forbes Ukraine, а вже на наступний день його, як і решту ФОПів, виключили з переліку. Разом із ще вісьмома постраждалими колегами він звернувся до Ради бізнес-омбудсмена.
«Грант дав можливість TimmiClub масштабуватися – ми відкрити ще один реабілітаційний центр в Ужгороді. Я маю чинну ліцензію на медичну практику, обладнання, кваліфікований персонал. Розраховував, що центр зможе надавати послуги маленьким пацієнтам, незалежно від фінансового становища. Але виявилося, це не має значення лише тому, що я – ФОП», – розповів Артем Сандига.
Абсурдність ситуації в тому, що держава не позбавила ФОПів права надавати реабілітаційні послуги, а позбавила можливості отримувати компенсацію за них із бюджету. Жодного перехідного періоду, який дозволив би бізнесу адаптуватися до нових вимог, не було.
Реабілітологи опинилися перед вибором: або терміново реєструвати юридичну особу та отримувати нові ліцензії, або втрачати можливість працювати з дітьми, чиї сімʼї не можуть оплачувати послуги самостійно. Для багатьох із них державна програма – єдина можливість отримати реабілітацію. Тепер вони змушені або шукати нових спеціалістів, ризикуючи перервати вже налагоджений процес реабілітації, або відмовитися від неї.
Чому держава вирішила, що організаційно-правова форма важливіша за доступ дітей до реабілітації?
Передісторія
В 2019 році було запроваджено механізм забезпечення дітей з інвалідністю заходами з реабілітації за принципом «гроші ходять за людиною». Згідно з програмою, заклади охорони здоров’я, в тому числі приватної форми власності, отримали право на бюджетне покриття вартості реабілітації. Передбачалося, що механізм сприятиме підвищенню якості реабілітаційних послуг.
З початку запровадження державної програми до Переліку включали суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм, які отримали відповідну ліцензію, зокрема і ФОПів. Станом на 20 травня 2024 року список налічував 121 реабілітаційну установу, серед яких 21 – фізичні особи-підприємці. Що ж змінилося?
Згідно з поясненням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, в жовтні 2021 року внесли зміни до порядку використання бюджетних коштів. Термін «заклади охорони здоровʼя будь-якої організаційно-правової форми» замінили на «реабілітаційні установи».
Здавалося б, незначна зміна формулювання. Але через 2,5 року після цього Фонд раптом звернувся до Мінсоцполітики за розʼясненням і отримав відповідь: ФОПи не можуть вважатися реабілітаційними установами, оскільки не входять до системи реабілітації у значенні Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».
Правовий пуризм проти здорового глузду
За позицією Мінсоцполітики та Фонду, реабілітаційні послуги за бюджетні кошти можуть надавати лише окремі організаційно-правові форми юридичних осіб, такі як «установи», «підприємства» та «заклади». ФОПи ж до списку не входять.
Рада бізнес-омбудсмена, розібравшись у ситуації, виявила парадоксальну правову колізію. Базовий Закон «Основи законодавства України про охорону здоровʼя» передбачає право ФОПів надавати реабілітаційні послуги, в тому числі за бюджетні кошти. Спеціальний же ж закон не узгоджений із базовим. Замість ініціювання внесення змін до спеціального нормативного регулювання, Мінсоцполітики виключило ФОПів з Переліку.
Всі вони мали діючі ліцензії на медичну практику – держава визнавала їхнє право та спроможність надавати реабілітаційні послуги, але позбавила фактичної можливості отримувати оплату з бюджету за них.
На переконання Ради, ФОПи мали законні очікування бути включеними до Переліку – він є механізмом реалізації їхнього права на надання реабілітаційної допомоги. Законні очікування були сформовані на підставі, по-перше, схваленої державою концепції про те, що ФОПи можуть бути уповноважені на надання реабілітаційних послуг, в тому числі за державний кошт; по-друге, послідовних діях Фонду, який з 2019 року включав ФОПів до Переліку. Відповідно, з точки зору Ради, в цій справі мало місце порушення принципів верховенства права, відповідальності держави та належного урядування.
Найбільш тривожним у цій справі є те, що державні органи не змогли пояснити легітимну мету такого рішення, окрім формального дотримання процедури. Верховний Суд у своїй практиці називає такий підхід «правовим пуризмом» – надмірно формальним застосуванням правових норм без врахування їхньої доцільності, раціональності та домірності.
Рада бізнес-омбудсмена під час розгляду скарги зауважила на обов’язку державних органів при прийнятті будь-яких рішень керуватися принципами адміністративної процедури. Протягом трьох місяців Мінсоцполітики обнадіювало, що виправить ситуацію і відновить ФОПів у Переліку, але конкретних дій не відбулося. Раді бізнес-омбудсмена не налали офіційної відповіді про причини відмови в поновленні ФОПів у Переліку.
Дискримінація під виглядом впорядкування
Дослідивши обставини справи, Рада бізнес-омбудсмена прийшла до висновку, що в діях держави вбачається кілька критичних проблем.
- Порушення принципу рівності: створено дискримінаційні умови для ФОПів порівняно з іншими субʼєктами господарювання, хоча закон забороняє ставити в нерівне становище окремі категорії підприємців.
- Ігнорування законних очікувань: підприємці, які роками працювали в системі та вкладали кошти в розвиток, раптом опинилися за бортом без жодного перехідного періоду.
- Непослідовність дій: якщо держава вважає, що припустилася помилки, включивши ФОПів до Переліку, то виправлення цієї помилки не може відбуватися за рахунок підприємців.
- Не прогнозування наслідків: сотні дітей, які стояли в черзі на реабілітацію до ФОПів і мали її пройти до кінця 2024 року, втратили таку можливість. Луцьк і Кривий Ріг залишились взагалі без реабілітаційних установ, де діти з інвалідністю могли б отримати безкоштовні послуги. В Києві і області органи місцевого самоврядування додатково ще й припинили фінансування реабілітаційних послуг ФОПів за локальною програмою «Турбота».
Доки чиновники не можуть визначитися з тлумаченням терміну «установа», реальні діти втрачають можливість отримати необхідну допомогу. А в умовах війни, коли потреба в реабілітації лише зростає, створення штучних барʼєрів виглядає особливо нелогічним.
Міністерство соціальної політики має переглянути своє рішення та відновити можливість ФОПів надавати реабілітаційні послуги за державний кошт, адже суть (наявність у суб’єкта господарювання права, підтвердженого ліцензією) має превалювати над формою (конкретною організаційно-правовою формою бізнес-діяльності, яка в даному випадку не має ніякого значення). Тільки в такому разі рішення органів влади відповідатимуть принципу верховенства права, а не свідчитимуть про їх прийняття на догоду правовому пуризму.