Фото: Інформатор
Шевченківський районний суд Дніпра 18 червня 2026 року виніс вирок мобілізованому сержанту ЗСУ, засудивши його до 5 років ув’язнення за непокору в умовах воєнного стану. Причиною для нового рішення стала пряма відмова виконати бойовий наказ командира роти 28 березня 2024 року, наданий у Костянтинівці Донецької області. Суд дійшов висновку, що стан здоров’я засудженого на момент відмови не обмежував його можливості виконувати службові обов’язки.
Згідно з документами справи, Єдиний державний реєстр судових рішень свідчить, що сержант, уродженець Коломиї Івано-Франківської області, проходив службу за мобілізацією як радіотелефоніст 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти. Командир роти, капітан, видав бойове розпорядження № 366/дск, яке зобов’язувало сержанта разом із двома іншими бійцями до 15:00 того ж дня прибути на позиції відділень “Деркул” для забезпечення оборони в напрямку Бахмут – Новий. Наказ було зачитано вголос на території приватного домогосподарства у Костянтинівці, у присутності командира роти, начальника медичної служби, психолога батальйону та оператора з відеофіксацією. Усі троє військовослужбовців відмовилися, посилаючись на стан свого здоров’я.
Обвинувачений не визнав своєї провини, пояснивши, що він є добровольцем: з лютого 2022 року прагнув вступити на службу, а у 2023 році був успішно мобілізований, отримавши статус учасника бойових дій за участь у боях під Бахмутом і Сіверськом. На момент відмови від наказу він посилався на хронічні болі в хребті, шиї та грудній клітці, а також наявність проблем із зубами. За його словами, він не відмовлявся від військової служби загалом, а лише не міг виконати конкретне завдання через стан свого здоров’я.
Суд не врахував ці аргументи. Підставою для такого рішення стали два висновки військово-лікарської комісії:
- від 21 березня 2024 року – придатний до військової служби (діагноз: вертеброгенна цервікоторакалгія, хронічна попереково-крижова радикулопатія з незначним больовим синдромом);
- від 11 квітня 2024 року – також придатний до військової служби (уточнений діагноз без будь-яких обмежень для проходження служби).
Окрім цього, начальник медичної служби батальйону оглянув сержанта безпосередньо в день оголошення наказу – 28 березня 2024 року – і підтвердив відсутність підстав для невиконання бойового розпорядження за станом здоров’я. Цей факт був зафіксований на відеозаписі, який суд переглянув під час засідання. Сторона захисту наполягала на проведенні судово-медичної експертизи, проте суд відхилив це клопотання, зазначивши, що придатність до служби визначається рішеннями ВЛК, а не окремою експертизою. Обидва висновки ВЛК залишалися чинними і не були скасовані.
Що встановив суд щодо наміру та обставин справи
З точки зору суду, вирішальним є не наявність медичних діагнозів, а те, що обидва рішення ВЛК не містили жодних обмежень щодо проходження військової служби. Наказ відповідав вимогам Статуту: він був оголошений чітко, голосно, з відстані приблизно двох метрів, і всі присутні підтвердили це під час слідчих експериментів та у своїх свідченнях у суді. Обвинувачений не заявив про незаконність наказу ані під час його оголошення, ані в апеляційному порядку. Суд кваліфікував дії як умисну непокору згідно з частиною 4 статті 402 Кримінального кодексу України.
Суд брав до уваги, що обвинувачений раніше не мав судимостей, не перебуває на обліку у психіатра чи нарколога. Обставин, що могли б пом’якшити або обтяжити покарання, встановлено не було. Служба пробації оцінила ризик повторного вчинення кримінального правопорушення як середній. Термін відбування покарання обчислюється з 18 квітня 2024 року. До набрання вироком законної сили засуджений перебуває під вартою на гауптвахті. Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів.
Непокора під час воєнного стану – що передбачає закон
Частина четверта статті 402 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за непокору, скоєну в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Саме ця частина встановлює найсуворіше покарання – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Будь-яка непокора в умовах воєнного стану кваліфікується саме за цією нормою.
У 2023 році набрав чинності закон, який посилив відповідальність військовослужбовців за відмову від виконання наказу. Судам заборонено виносити умовні терміни або застосовувати спрощені покарання за цією статтею. Під її дію підпадає не тільки явна непокора, а й будь-яке інше умисне невиконання наказу.
Верховна Рада ухвалила закон про посилення відповідальності за дезертирство та непокору, що викликало обурення у військовому середовищі – петиція з проханням до президента ветувати його зібрала понад 33 тисячі підписів. Натомість, Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний підтримав закон і закликав Президента його підписати. На думку Залужного, оголені ділянки фронту через військовослужбовців, які відмовляються виконувати накази, змушені закривати інші підрозділи, що призводить до зростання втрат особового складу.
Схожі вироки та практика відмов від наказів у ЗСУ
Раніше суд у Миколаївській області засудив до п’яти років ув’язнення мобілізованого Юрія М. з Івано-Франківщини, який публічно відмовився виконувати наказ про форсування Дніпра та закріплення в Кринках. Причиною він назвав незадовільний фізичний та морально-психологічний стан. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду підтвердив, що непокора є злочином формального складу.
Кримінальна відповідальність за непокору не залежить від настання суспільно небезпечних наслідків. Такий злочин порушує встановлений порядок управління військами та унеможливлює виконання підрозділами покладених на них завдань. За непокору в умовах воєнного стану передбачено покарання від п’яти до десяти років позбавлення волі.
Чинне законодавство передбачає, що військовослужбовець, який добровільно підписав контракт на 12 місяців, може звільнитися після закінчення цього терміну. Однак, для бійців ЗСУ, які воюють від початку повномасштабної війни, такої можливості досі немає.