Українська авіаційна сфера зберігає важливі технологічні можливості та створює валютні надходження. Відсутність урядової підтримки здатна спровокувати втрату конкурентоздатності.
Авіаційна промисловість продовжує бути одним з небагатьох секторів економіки України з високою вартістю, тривалими інвестиційними циклами та значною експортною результативністю. В умовах повномасштабної війни вона не тільки зберігає важливі технологічні можливості та кадри, а й далі створює валютні та податкові надходження. У цих обставинах для держави важливо продовжувати надавати підтримку авіаційній промисловості в Україні, вважає очільник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційна сфера – один з небагатьох секторів з високою вартістю, тривалими інвестиційними циклами і великою експортною результативністю. Під час війни вона не тільки зберігає важливі можливості, а й продовжує генерувати валютний виторг і податки”, – зауважив Руслан Мельниченко.
Скасування спецрежимів і збільшення вартості капіталу
Разом з тим, за його словами, рішення уряду про припинення з 1 січня 2025 року спеціальних податкових режимів для авіабудування вже має негативні економічні наслідки. Даний підхід до регулювання створив інфляцію собівартості, зруйнував оборотний капітал і викликав ризик зриву домовленостей, в яких податок на прибуток не був врахований у ціни.
Руслан Мельниченко відзначив, що для авіаційної галузі, яка має тривалий цикл розробки та сертифікації, це означає не тільки збільшення податкового навантаження, а й підвищення вартості капіталу та втрату конкурентоспроможності.
“Для індустрій з тривалим циклом розробки та сертифікації це означає підвищення вартості капіталу і втрату конкурентоспроможності саме тоді, коли державі потрібні робочі місця, експорт і технологічна незалежність”, – роз’яснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційний сектор завдяки пільгам
Окремо Мельниченко спростовує поширену тезу про неефективність галузевих пільг. За його словами, завдяки пільгам, які діяли в авіаційній галузі до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення та підтримки авіаційної техніки, втілила нові типи літаків і двигунів, а програми модернізації дали змогу утримати робочі місця і кваліфікованих працівників.
“На ринку сервісу та ремонту вертольотів радянської розробки після капітальних робіт в Україні ресурс машин становить 4-8 років, а приблизно 40% валютного виторгу від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “тривалі” галузі повертають державі більше за рахунок зарплат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок миттєвого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як інструмент зменшення вартості капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС застосовує жорсткі імпортно‑експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх докладними винятками і перехідними положеннями, щоб добросовісні оператори могли планувати постачання і сервіси. Коли трактування норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однорідними, бізнес зменшує транзакційні витрати та премію за ризик; коли ж ні – зростають собівартість, зриви ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це безпосередньо конвертується у втрату маржі на експортних контрактах і відтік кадрів”, – відзначив він.
У цьому контексті ключову роль, за словами Мельниченка, може відігравати особливий режим Defence City, що надає податкові пільги та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його погляд, Defence City може стати ключовим інструментом зменшення вартості капіталу і відновлення інвестиційних циклів зокрема у виробників з подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули і спрощення митних процедур.
Слід зазначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City будуть діяти спрощені митні процедури; особливі гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі потреби.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної галузі є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для входу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств авіабудування. Саме цей 50‑відсотковий поріг враховує структуру виторгу авіадвигунів, бортової електроніки і компонентів з істотною часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – роз’яснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний буфер” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим циклом окупності.
Тривалі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює необхідність стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “давати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями доходів держави: коротким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стійким потоком податків і валюти за рахунок зростання експорту, зайнятості й технологічної бази”, – наголошує юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних можливостей триває десятиліттями і коштує значно дорожче, ніж їх збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами і вимірюваним ефектом: 50% поріг для авіабудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це зменшує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки ключових законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – особливого режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні договори у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з авіабудування. Не було підтримано й ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами авіабудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Окрім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Попри наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно йдеться не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після запуску роботи спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися у режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Ідеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.