Українська авіаційна промисловість зберігає найважливіші технічні навички та виробляє доходи в іноземній валюті. Відсутність державної підтримки може призвести до втрати здатності конкурувати.
Авіаційний сектор і надалі є однією з небагатьох галузей української економіки з великою доданою вартістю, тривалими інвестиційними періодами і суттєвою експортною результативністю. У період повномасштабної війни він не тільки зберігає важливі технологічні знання та робочі місця, але і продовжує виробляти валютні та фіскальні надходження. В даних умовах для уряду важливо підтримувати авіаційний сектор в Україні, вважає очільник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційна сфера – одна з небагатьох галузей з високою доданою вартістю, довготривалими інвестиційними термінами і великою експортною результативністю. Під час війни вона не тільки зберігає важливі компетенції, а й далі генерує валютну виручку та податки”, – сказав Руслан Мельниченко.
Анулювання спецрежимів і збільшення ціни капіталу
Водночас, за його словами, рішення влади про анулювання з 1 січня 2025 року спеціалізованих податкових режимів для авіабудування вже має погані економічні наслідки. Такий спосіб регулювання створив інфляцію собівартості, знищив оборотний капітал і спричинив ризик порушення домовленостей, в яких податок на прибуток не було враховано у цінах.
Руслан Мельниченко зауважив, що для авіаційної галузі, яка має тривалий цикл розробки та сертифікації, це означає не просто зростання податкового тягаря, а збільшення ціни капіталу та втрату здатності конкурувати.
“Для галузей із тривалим циклом розробки та сертифікації це означає збільшення ціни капіталу і втрату здатності конкурувати саме тоді, коли державі потрібні робочі місця, експорт і технологічна незалежність”, – роз’яснив очільник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційний сектор завдяки пільгам
Окремо Мельниченко спростовує розповсюджену думку про неефективність галузевих пільг. За його словами, завдяки пільгам, які діяли в авіаційній сфері до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення та підтримки авіаційної техніки, реалізувала нові типи літаків і двигунів, а програми модернізації дали змогу втримати робочі місця і компетентних робітників.
“На ринку обслуговування та ремонту гелікоптерів радянського виробництва після капітальних робіт в Україні термін експлуатації машин становить 4-8 років, а близько 40% валютної виручки від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “тривалі” галузі повертають державі більше за рахунок зарплат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок швидкого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як інструмент зниження ціни капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС застосовує жорсткі імпортно-експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх детальними винятками і перехідними положеннями, щоб добросовісні оператори могли планувати постачання та сервіси. Коли тлумачення норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однорідними, бізнес зменшує транзакційні витрати і премію за ризик; коли ж ні – збільшуються собівартість, збої ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це безпосередньо конвертується у втрату маржі на експортних контрактах і відтік фахівців”, – зауважив він.
У цьому контексті ключову роль, за словами Мельниченка, може відіграти спеціальний режим Defence City, що надає податкові пільги та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його думку, Defence City може стати головним інструментом зниження ціни капіталу та відновлення інвестиційних періодів зокрема у виробників із подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних формальностей.
Варто зазначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні формальності; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності відомостей підприємства під час дії режиму; державна допомога релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі необхідності.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної сфери є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для вступу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств авіабудування. Саме цей 50-відсотковий поріг враховує структуру виручки авіаційних двигунів, бортової електроніки та компонентів із суттєвою часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – роз’яснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний буфер” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим періодом окупності.
Тривалі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко наголошує на необхідності стратегічного рішення держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “надавати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями доходів держави: коротким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стабільним потоком податків і валюти за рахунок зростання експорту, зайнятості й технологічної бази”, – підкреслює юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних компетенцій триває десятиліттями і коштує набагато дорожче, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, найкращим є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для авіабудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних тлумачень. Це зменшує ціну капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки важливих законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – спеціалізованого режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної сфери були враховані частково.
Зокрема, не було враховано ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не тільки контракти Міноборони, а й міжнародні угоди у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з авіабудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами авіабудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Крім того, не було помʼякшено норму щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Попри наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Зрозуміло, що йдеться не про відсутність зацікавленості з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та надто жорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після запуску роботи спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, перешкоди залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися на режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Мова йде не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.