Як Україні говорити зі світом через мистецтво? СЕО агенції Bickerstaff.345 Вероніка Селега на «Саміті експортерів» від Forbes Ukraine модерувала діалог із художниками Олексієм Саєм і Яремою Малащуком. Ключове з розмови.
Подарунок для справжніх лідерок та лідерів
Сертифікат Forbes — 365 днів доступу до якісної аналітики, інсайтів та історій успіху, що змінюють мислення. Купуйте зараз
Одна з найбільших мистецьких подій світу, фестиваль Burning Man, щороку збирає приблизно 80 000 людей з усього світу в пустелі Блек-Рок у штаті Невада. У 2024-му Україну на фестивалі представляла інсталяція IʼM FINE («Я в порядку») Олексія Сая. Конструкцію завдовжки понад 32 м склали з артефактів війни, які знайшли в прифронтових містах: прострелених дорожних знаків, сонячних панелей, парканів. Скульптура обігрувала відповідь українців на запитання «Як справи?».
Тисячі відвідувачів фестивалю щодня взаємодіяли з інсталяцією і дякували авторам за роботу, розповідає Сай. «Це переконало мене: ми зробили правильно, що експортували цей досвід», – додає художник.
Популярне Категорія Гроші Дата Вчора «Поради» із заощаджень. Де тримають гроші Шмигаль, Пишний, Єрмак, Гетманцев та інші топпосадовці економічного блоку? Розбір декларацій від Forbes Ukraine
З 2022-го українське мистецтво за кордоном не лише показують на тимчасових виставках, а й купують у постійні колекції. «Тепер ми інтегровані в мистецький діалог на рівних», – каже відеохудожник Ярема Малащук.
Як митці говорять зі світом від імені України і що може посилити їхній голос на світовій арені?
Розмову скорочено і відредаговано для ясності.
Вероніка Селега: Які роботи ви представляли від України у світі останніми роками? Що вони транслювали?
Ярема Малащук: На Давоському економічному форумі в 2024 році я у співпраці з Романом Хімеєм показав відеоінсталяцію «Ви не повинні були цього бачити». Це шість екранів із зображенням дітей, які сплять у своїх домівках. Коли глядач читає опис, стає зрозуміло: це діти, яких Україна повернула з російської депортації.
Робота – одночасно метафора дитинства під час війни та доказ злочинів Росії. Зображення на перший погляд здаються статичними фотографіями. Проте, якщо придивитися, можна побачити, що діти дихають, а потім прокидаються.
У Давосі я бачив, як ця робота змушувала зупинятися президентів, бізнесменів, урядовців. У ній була складова, яку важко передати словами. Трагічне мовчання.
Після форуму ми презентували інсталяцію на Венеційській бієнале, у музеї Kunstverein Hannover та Музеї сучасного мистецтва в Ольборзі, Данія.
Відеоінсталяція «Ви не повинні були цього бачити» в артцентрі Kunstverein Hannover. Фото Mathias Völzke
В. С.: Bickerstaff.345 також працювала з темою депортованих дітей, проте не мовою мистецтва, а мовою реклами. Ми створили артвидання Crime Without Punishment («Злочин без покарання») – книгу на 6000 сторінок, яку виставляли на центральних площах Європи. Це був наш спосіб розпочати розмову з європейцем про те, як Росія викрадає українських дітей.
Олексій Сай: Ключове слово тут – розмова. Україна має комунікувати зі світом, щоб вижити. Мистецтво – лише одна з форм комунікації, але вона працює краще за інші, бо говорить більше за текст і створює образи, що залишаються в пам’яті.
Є стереотипне уявлення про мистецтво як щось заскладне для сприйняття. Це не так. От Ярема [Малащук] розповідає про свою роботу, і навіть на словах ясно, що її сенс буде всім зрозумілий. Робота митця може бути значущою і водночас доступною.
В. С.: Як-от ваша робота, яку побачив увесь світ. Ці два слова [Iʼm fine] стали одним із символів України за кордоном. Що за ними стоїть?
О. С.: Це була 30-метрова скульптура, створена з пробитих кулями поверхонь, зруйнованих дорожніх знаків, воріт. Ми придумали її разом із Віталієм Дейнегою (співзасновником фонду «Повернись живим»), щоб говорити з людьми на фестивалі. Ідея спрацювала – інсталяція привертала увагу, поширювалась у медіа.
Здалеку інсталяція мала вигляд великих, добре освітлених мультяшних літер. Це був найяскравіший і найбільший об’єкт з усього, що встановили довкола. Він привертав увагу. Коли люди підходили, то бачили тисячі слідів руйнування, торкалися їх. Це був фізичний досвід, який не передати через екран смартфону.
В. С.: Як реагували люди, котрі не знали контексту?
О. С.: Ми зробили стенд із поясненням, що стоїть за типовим діалогом: «Як ти?» – «Я в порядку», – коли йдеться про українців. Розповіли, що для українців цей діалог – про виживання. Що відповідь «Я в порядку» насправді означає «Я не помер».
Люди, які зрозуміли роботу, самі відчули цей момент полегшення – коли ти питаєш, чи живий, і отримуєш відповідь. Щодня тисячі людей підходили до нас і дякували за цю роботу. Це переконало мене: ми зробили правильно, що експортували цей досвід. Він був потрібен.
Інсталяцію IʼM FINE на фестивалі Burning Man побачили тисячі людей. Фото Facebook-сторінка Віталія Дейнеги
В. С.: Наскільки українське сучасне мистецтво є конкурентоспроможним у світі? Чи є воно в інституційних та приватних колекціях? Як ситуація змінилася за останні три роки?
Я. М.: Українське мистецтво почало виходити на західну сцену після 2014 року, але тоді його майже не купували в колекції. Після 2022-го роботи українських митців дедалі частіше потрапляють у приватні збірки та музеї. Так вони стають частиною історії, а не лише тимчасової експозиції, а українське мистецтво назавжди залишається у світовому контексті.
О. С.: Культурний спадок формує сенси, якими потім оперують цілі покоління. Якщо ми зараз створимо достатньо якісних і зрозумілих для цивілізованого світу робіт, вони залишаться в історії. Головне – робити це на високому рівні.
В. С.: В яких країнах уже з’явилися роботи українських художників?
Я. М.: Вони є в усіх головних європейських інституціях. Наприклад, наші з Романом Хімеєм відеороботи потрапили в інституційні колекції в Данії, Іспанії, Франції, Австрії, Італії. Приватні колекціонери рідко купують відеороботи, адже їх не повісиш на стіну. Тому основні наші покупці – музеї.
В. С.: У 2024-му Bickerstaff.345 супроводжувала Український павільйон на Венеційській бієнале. Ми реалізували акціонізм «Знайди найближче укриття» – плакатами з цим написом обклеїли всю Венецію. Мапи вели перехожих до павільйону. За збігом обставин впритул до нього розташоване одне з венеційських укриттів. Так ми поступово підводили італійців і туристів до меседжу, що Україна стримує війну в Європі: завдяки цьому укриття Венеції позначені як «закриті назавжди» у Google Maps. Цього року такі посили вже не спрацюють – Європа змінилася. Як ви адаптуєте свої роботи до нових реалій?
О. С.: Мистецтво завжди прив’язане до свого часу. Роботу «Авіньйонські дівиці» Пікассо 1916 року назвали б мазнею у 1970-х. А за 100 років до того це взагалі не вважалося б картиною. Митці завжди говоритимуть про те, що актуально саме зараз. Якщо воно сказано якісно, то залишить слід в історії.
Я. М.: Сьогодні мистецтво – союзник політиків, частина національного наративу. Але це тимчасовий союз. Мистецтво – це самостійний світ, окрема мова, яка не повинна служити ідеології. Є принципова різниця між мистецтвом і креативом або креативним активізмом. Демократичні суспільства цінують незалежне мистецтво, яке не перетворюється на креативний активізм. Воно часто дискомфортне, бо може йти всупереч чиїмсь уявленням про реальність. Це окрема система координат – не політика, не бізнес.
Плакат «Знайди найближче укриття» на Венеційській бієнале 2024 року. Фото надано Bickerstaff
В. С.: Український «павільйон» на Венеційській бієнале займає 50–60 кв. м. Він існує лише завдяки зусиллям і репутації митців, на мікроскопічний бюджет від Мінкульту, який ще й довелося вибивати. Як художникам вдається будувати мости між Україною та світом, враховуючи мінімальну підтримку держави?
О. С.: Поступово і безперервно. Ця робота вимагає повної відданості, бо мистецтво – непрактична діяльність. Основна проблема в тому, що загалом людей мало цікавить мистецтво інших культур. Тому потрібні інституції та музеї, які створюють контекст.
Я. М.: Без підтримки кураторів, музеїв і дослідницьких центрів сучасний художник не існує. Мистецтво не може жити лише в приватних колекціях, у спальнях. Саме в публічному просторі формується творчий дискурс.
В. С.: Існує класна світова практика, коли бізнес створює артінституції, але дає митцям свободу творити.
О. С.: Незалежність – ключова умова для митця. Мистецтву потрібні гроші, але воно не працює, коли виставляють умови.