Підприємець та інвестор Василь Хмельницький наголошує на необхідності запускати промислове виробництво в Україні вже сьогодні, не очікуючи завершення війни. Його мета – створити тисячі підприємств по всій країні. Незважаючи на ракетні атаки на його обʼєкти у Львові, Харкові та Києві, він продовжує будувати індустріальні парки та готувати фахівців для майбутньої економіки, адже прогресс неможливий без готовності йти на ризик. Forbes публікує виступ Хмельницького на Промисловому форумі.
Оформлюйте річну підписку на шість журналів Forbes Ukraine за вартістю чотирьох випусків. Якщо ви цінуєте ексклюзивний контент, аналітику та практичні кейси, ця пропозиція ідеально вам підійде.
Дякую Forbes за висвітлення тем промисловості. В мене є власні виробничі потужності, але сьогодні я хочу розповісти про потенціал створення десятків тисяч нових виробництв по всій Україні та їхній вплив на економіку.
Шлях до прогресу
Виробництво – це локомотив розвитку як окремих компаній, так і держави в цілому. Підприємства формують робочі місця та наповнюють бюджет. Іноземні інвестори додатково привносять інновації та технології. Наші розрахунки показують: кожні 200 робочих позицій у промисловості генерують ще приблизно 400 у суміжних галузях.
Популярне Категорія Світ Дата 15 вересня «Не хочу, щоб почалася Третя світова». Спецпредставник Кіт Келлог розповів Нілу Фергюсону, чого Трамп досяг на Алясці, чому Україна не програє війну та на скільки відсотків працюють санкції. Головне
Ось чому я переконаний у перспективності промислового сектора в Україні.
По-перше, глобалізація втрачає оберти. Країни все більше орієнтуються на власні інтереси та внутрішнє виробництво. Наприклад, Дональд Трамп запроваджує митні обмеження, щоб стимулювати повернення виробництв до США.
Україна залишається переважно експортером сировини. Ми маємо шанс перетворювати її на готову продукцію з високою доданою вартістю.
По-друге, світова промисловість рухається у бік локалізації. Китай вже не може залишатися «світовою фабрикою». Логічніше будувати компактні заводи ближче до європейських ринків для оперативних поставок невеликими партіями.
По-третє, ключовою ланкою виробництва є люди. Кваліфіковані інженери, оператори сучасного обладнання. Українці мають потрібні якості – креативність, працьовитість та амбітність.
Саме тому ми інвестуємо в індустріальні парки – екосистеми, що дозволяють зводити не одиничні заводи, а цілі кластери.
Перший індустріальний парк я запустив 10 років тому. Тоді багато хто сумнівався: навіщо парк, якщо можна просто купити землю й побудувати завод. Але реальність виявилася складнішою: переведення земель, узгодження, інфраструктура, податкові стимули – це надто складно для окремої компанії.
Без війни розвиток йшов би швидше. Зараз у парку «Біла Церква» функціонує близько 10 заводів, ще пʼять запрацюють за два роки. Серед резидентів – британський Unilever, фінські та німецькі виробники, готується до відкриття італійська компанія.
Найбільшою перешкодою сьогодні є не інфраструктура чи податки, а кваліфіковані кадри.
«В індустріальному парку «Біла Церква» працює близько 10 заводів. Ще п’ять відкриється упродовж двох років», – розповів на Форумі підприємців інвестор Василь Хмельницький. Фото Сергій Пірієв для Forbes Ukraine
Дефіцит фахівців
Нестача кваліфікованих працівників була проблемою й до війни, але зараз ситуація критична. Нам не вистачає операторів ЧПУ. Ведуться переговори з німецькою компанією, яка планує розмістити виробництво в нашому парку. Їм потрібно 600 співробітників, з них 300 операторів. На жаль, таких фахівців на ринку немає.
Вирішення – створення спеціалізованих навчальних центрів при індустріальних парках з сучасними програмами підготовки.
Цього року ми запустили освітній проєкт. Влітку організували технологічну майстерню у школі Білої Церкви. Діти ознайомлюються з сучасними професіями та експериментують з новими ролями. Залучили експерта для роботи з учнями та батьками: екскурсії до виробництв, презентації професій майбутнього, мотивація до технічних спеціальностей.
Поки що відремонтували один клас і профінансували його річне функціонування. Протестуємо модель, зробимо висновки, потім масштабуємо на пʼять класів, а через рік – на 20.
Система має працювати за принципом «школа – коледж – виробництво». Для цього потрібно 3-5 років. Попри те, що нові заводи ще будуються, я впевнений: власники підприємств погодяться брати студентів на практику. Наша модель – дуальна освіта: 50% теорії, 50% практики на виробництві.
Важливо: ці кадри готуються не для моїх компаній, а для країни. Якщо вони не працюватимуть у нашому парку – знайдуть місце на інших підприємствах. Головне – зупинити «витік мозків» за кордон.
Ризик – частина прогресу
Мене часто питають: чи не страшно розвивати бізнес під час війни? Можу вагатися, але знаю: зупинка означає відставання. Рух вперед чи назад – третього не дано.
Ракети дійсно вражали мої обʼєкти: у Львові, Харкові, київському UNIT.City та Жулянах. На щастя, жертв не було – це головне. Частину пошкоджень відновили, решту завершимо після перемоги. Коли це станеться? Невідомо. Але ми вже готуємося до цього моменту.
Хочеться, щоб мир настав якомога швидше. Але поки що я зосереджений на тому, що можу контролювати. Ризик є, але без нього неможливі значні досягнення.
Приклад з практики: мої партнери 10 років тому почали імпортувати драбини з Китаю. Перші прибутки інвестували у власне виробництво в Україні. Сьогодні вони майже витіснили китайських конкурентів з ринку. Цей кейс доводить: навіть з $6000-15 000 можна стартувати та масштабуватись.
«Кейс компанії Virastar, яка виробляє в Україні драбини, доводить, що навіть із невеликих інвестицій у $6000-15 000 можна починати й розвивати власне виробництво», – впевнений інвестор Василь Хмельницький. Фото Сергій Пірієв для Forbes Ukraine
На завершення – особистий досвід. У 30 років я заробив перші мільйони й планував піти на пенсію у 50 – подорожувати та насолоджуватися життям. До 2008 року все йшло за планом. Але світова криза зруйнувала ці мрії: для розрахунків з кредиторами довелося продати яхту, літак та гелікоптер. Тоді я зрозумів: на пенсію у 50 не вийде. Можливо, у 55.
2010-й приніс відновлення економіки. Але 2020-й – пандемія. Впав попит на комерційну нерухомість. Вирішив: відновлю бізнес і вийду на пенсію у 60.
2021-й був успішним. Але 2022-й приніс повномасштабне вторгнення – найважчий період мого життя.
Війна триває, виклики залишаються, але я усвідомив: чекати «ідеального моменту» марно. Можливо, пенсії взагалі не існує. Світ змінюється стрімко, зʼявляються нові можливості – треба бути готовими їх використовувати.
Моя рольова модель – 95-річний Воррен Баффет, який досі активно працює. Висновок: працювати доведеться постійно, щоб залишатися корисним і щасливим.
Україні всього 34 роки – це молода держава. Ми зробили помилки, але й навчилися. Я переконаний: спільна робота над розвитком виробництва вже зараз допоможе побудувати потужну економіку.
Матеріали по темі
Категорія Компанії Дата Сьогодні «Не подобається, коли кілька разів на рік намагаються підвищити ціни». Як обирають постачальників великі компанії. Досвід «Нової пошти» і «Нафтогазу»
Категорія Компанії Дата Вчора «Мінус 20% головного болю». В Україні запускають 30 індустріальних парків щороку. Які переваги вони дають і чому працює тільки третина
Категорія Компанії Дата 20 вересня 2024 10 найбільших власників бізнес-центрів в Україні. У Томаша Фіали і Володимира Школьніка найбільша кількість площ, спритний новачок – Максим Кріппа. Хто ще у списку Контриб’ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected]