Представлений перелік із п’яти знакових фільмів жахів, що стали іконою жанру. До переліку ввійшли «Хелловін», «Жахи на вулиці В’язів», «Пила», «Психо» і «Крик».
Навіть сьогодні, у ХХІ столітті, перегляд кінофільмів залишається затребуваним способом проведення вільного часу. Кожен віддає перевагу тому жанру, який йому до вподоби, проте фільми жахів, судячи з їхньої незмінної популярності, користуються особливою увагою. Віддані шанувальники цього жанру готові роками очікувати на нову частину свого улюбленого “жахастика”. УНН представляє добірку фільмів жахів, чиї перші частини були випущені в прокат багато років тому.
“Хелловін” (1978)
Режисер: Джон Карпентер
Завдяки цій знаковій кінострічці у всесвіті західних жахів з’явився такий жахливий герой, як Майкл Маєрс, що став уособленням слешерів. Карпентеру вдалося створити неймовірно моторошну атмосферу. Важливу роль у даному фільмі зіграли нічні зйомки та загальний вигляд убивці. Символічна маска Майкла досі вселяє страх не тільки в шанувальників цього фільму, але й у нових глядачів.
“Жахи на вулиці В’язів” (1984)
Режисер: Вес Крейвен
Фредді Крюгер – один із найжахливіших, якщо не найжахливіший персонаж в історії горорів минулого, та й не лише минулого століття. Комбінація жахів і реального світу створила новий підхід до цього слешеру. Слід зазначити, що сценарій майстерно поєднав фантазію та психологічний кошмар, а цифрові технології та спецефекти в нових частинах кінострічки зробили його ще більш захоплюючим.
“Пила” (2004)
Режисер: Джеймс Ван
“Жити чи померти? Вирішувати вам” – ці знамениті слова вселяли жах на початку двотисячних у всіх справжніх шанувальників цієї кінострічки. Зауважимо, що хоч “Пила” є одним з найсучасніших фільмів у нашій добірці, проте рівень популярності фільму досяг свого піку через два десятиліття після прем’єрного показу. Початкова частина започаткувала франшизу з елементами психологічного і “травмуючого” горору. Ідея того, що жертва наперед в чомусь винна, викликає в душі глядача думку, що вбивця, можливо, в деяких моментах навіть правий, хоч і вкрай жорстокий. Зокрема, у кінострічці вражає підхід сценариста до епізодів із убивствами. Вони виділяються максимальною неординарністю і надзвичайною безжальністю, стверджуючи, що маніяк не просто позбавляє життя свою жертву, а хоче гратися нею, отримуючи насолоду від повного контролю над людиною.
“Психо” (1960)
Режисер: Альфред Гічкок
“Психо” — це вічна класика психологічного трилера. Ця кінострічка, без сумніву, перевернула уявлення про кінофільми жахів. Перше, що виринає в уяві, коли глядач чує назву цього фільму – легендарна сцена у душі. Вона досі вважається однією з найстрашніших в історії кінематографу. Гічкок вмів нагнітати напруження без зайвої брутальності. Режисеру вдавалося проникнути крізь нейронні зв’язки звичайного шанувальника жахів і вдалося втілити таку модель взаємодії з аудиторією, коли в кадрі не потрібно було бачити багато крові та понівечені тіла. До речі, цей фільм також започаткував ідею несподіваної смерті головного персонажа, що стало відмінною рисою багатьох майбутніх горорів.
“Крик” (1996)
Режисер: Вес Крейвен
Цю кінострічку без вагань можна назвати інструкцією з того, як людині уникнути смерті у фільмі жахів. Концепція того, що герої фільму в рамках сюжету обговорюють фільми жахів і зокрема те, як у них вижити, дає “Крику” поштовх до того, яку ідею донести своєму глядачеві. Сценарист заграє з публікою, натякаючи глядачеві, хто може бути вбивцею. Зрештою, у кожній із частин до самого кінця не зрозуміло, хто ж виявиться вбивцею, що ховається під маскою примарного обличчя. Особливого жаху у цих фільмах додає ритуал, коли кілер дзвонить до своєї жертви перед тим, як її вбити.