Воєнні дії перевели українську демократію в особливий стан, де проведення виборів із засобу підтвердження влади трансформувалося у важке управлінське завдання з великими небезпеками. Чи реально зберегти довіру, ефективне управління державою та демократичне майбутнє, якщо відкласти голосування саме в той момент, коли наслідки від помилки є найбільш серйозними? Міркує кандидатка політологічних наук і головна наукова співробітниця Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Наталія Кононенко
Придбайте річну підписку на шість номерів Forbes Ukraine за 1259 грн замість 1799 грн. Якщо ви високо цінуєте якість, повноту інформації та міць справжнього досвіду, дана підписка спеціально для вас. В період акції Christmas sale діє дисконт 30% 🎁
Дві концепції війни та пастка «звичного стану»
Україна існує в напрузі між двома варіантами розуміння війни. Перша – примирювальна: війна як відхилення від норми, яке необхідно якомога швидше закінчити, щоб повернути стабільність, ринки, голосування та домовленості. Друга – державобудівна: війна як екзистенційне випробування, в якому найважливішим є утримання контролю, суверенітету та інституційної єдності.
Популярне Категорія Лідерство Дата 09 грудня Підкорювачі світу. Forbes Ukraine вперше створив перелік українців, які обіймають керівні посади за кордоном. Хто вони і яким чином їм це вдалося?
Ці концепції породжені різними побоюваннями. Прихильники миру побоюються перетворення війни на затяжний стан, що руйнує економіку і демократію. Прихильники державності бояться передчасної нормалізації, яка утворює вразливі місця для противника.
Насправді для України ризиковані обидва крайнощі: і політична капітуляція, і військовий (післявоєнний) авторитаризм. Саме в цьому напруженні й виникає питання про вибори – не як про символ, а як про управлінське рішення.
Демократія під час війни без виборів: як зберігається легітимність
В демократії голосування є важливим джерелом легітимності, але не єдиним. Девід Бітем визначав її як комбінацію легальності (законності), відповідності нормам цінностей суспільства та суспільного визнання (як електорального, так і позаелекторального). Масштабна війна кардинально поміняла баланс даних складових в Україні.
Після лютого 2022 року політична система по суті діє у форматі «демократії в умовах війни без голосування».
У перший рік повномасштабного вторгнення це супроводжувалося практично повною мобілізаційною підтримкою влади («мобілізаційна легітимізація»). З 2023 року легітимність все більше набуває прагматичного характеру: народ стає менш толерантним до управлінських недоліків, корупційних проявів і непрозорих ухвал. Дотримання демократії (настільки, наскільки це можливо у воєнних умовах) і розподілу повноважень стає за таких обставин умовою підтримки громадянами політичного керівництва держави.
Проблема цієї трансформації легітимності полягає в тому, що посткомуністичні, екстрактивні та нереформовані інституції, з якими Україна увійшла у фазу повномасштабної війни, мають обмежену можливість компенсувати відсутність виборів через неелекторальні механізми звітності та залучення громадян – там, де це можливо, в умовах війни – до створення політик.
Наслідком цієї інституційної слабкості є наступний процес: формальна конституційна легітимність влади зберігається, але політична довіра поступово зменшується.
Вартість електоральної паузи: від інерції до розчарування
Тривала відстрочка виборів за обмеженої інституційної спроможності формує накопичувальні небезпеки.
Перший – розмивання легітимності: не через сам факт відсутності виборів, а через слабкість компенсаторних механізмів цієї відсутності. Непереконлива боротьба з корупцією і вибіркова звітність зменшують довіру набагато швидше, ніж воєнні обмеження.
Друга небезпека – зсув у бік делегативної демократії. Згідно з Ґільєрмо О’Доннеллом, у даній моделі лідер отримує мандат (надзвичайно високу довіру населення) реалізовувати «волю нації» поза звичайними інституційними обмеженнями. Для воєнних дій ця модель управління певною мірою обґрунтована. Але звикання до такого режиму ставить під сумнів відновлення демократії в повному обсязі та можливість повернення до повної політичної відповідальності після закінчення війни.
Третя небезпека – накопичення внутрішньої політичної розчарованості. Вибори виконують функцію вираження невдоволення. За їхньої відсутності напруга суспільства не зникає, а шукає інші (вуличні) способи виходу.
Четвертий – зовнішній: електоральна пауза все більш активно застосовується для політичного тиску й делегітимаційних наративів стосовно України.
Вибори під час війни – не чудодійний засіб
З усього вищесказаного не випливає, що організація виборів за будь-яких обставин автоматично вирішує питання легітимності. Навпаки, під час повномасштабної війни (в момент короткочасної перерви між бойовими діями) електоральний процес може стати джерелом додаткової вразливості.
Головний ризик – дефектна, обмежена легітимність. Формально вибори можуть відбутися, але без широкого суспільного визнання результатів, якщо мільйони громадян не зможуть проголосувати через окупацію, фронт або еміграцію. Така обмежена легітимність є найгіршою з можливих: юридично правильна, але політично нестабільна.
До цього додаються небезпеки безпеки, посилення політичної поляризації та інституційного перевантаження.
Вибори взагалі – це адміністративний ресурс, кошти, увага держави, судові розгляди, політичні оскарження. Вибори в умовах війни (або в момент короткочасної перерви між бойовими діями) означають конкуренцію з важливими державними функціями з вкрай обмеженою інституційною спроможністю: обороною, логістикою, соціальною підтримкою.
Зрештою, вибори (навіть, якщо обмежитися тільки виборами президента) можуть ініціювати неконтрольований процес політичного оновлення, значну зміну центрів прийняття рішень. В мирний час – це хороший механізм оздоровлення демократії. Під час війни – фактор дестабілізації та можливість для ворога.
В контексті запропонованих акцентів вибори в період війни не є моральним критерієм демократії і не є її запереченням. Це – інструмент управління ризиками.
Справжній вибір полягає не між «можна» і «не можна», а між контрольованим частковим відкладенням демократії з ясними правилами та хаотичним поверненням до формальних демократичних ритуалів за відсутності державної спроможності.
Матеріали по темі
Категорія Лідерство Дата 28 листопада Якою має бути зарплата топчиновників? Настав час говорити не тільки про розмір оплати, а й «за що саме». Пропозиції політологині Наталії Кононенко, щоб подолати «суспільну безпорадність»
Категорія Гроші Дата 19 грудня Безкоштовний кредит замість репарацій. Україна отримає €90 млрд від Євросоюзу, але не під гарантію росактивів. Яким чином приймали непросте рішення
Категорія Життя Дата 19 грудня Культурний ренесанс. Яким чином війна Росії проти України привернула увагу міжнародної спільноти до українського мистецтва Контриб’ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected]