ФОП за кордоном
Модель “я залишаюся українським ФОП, але працюю з Варшави” вже не є безпечною — іноземні регулятори все частіше перекваліфіковують такі відносини в трудові та вимагають сплати місцевих податків і соціальних внесків. Питання вибору між статусом податкового резидента та нерезидента стало ключовим для десятків тисяч українських ІТ-фахівців та підприємців, які виїхали після початку повномасштабної війни. Юридична модель, яка добре функціонувала в Україні, у 2026 році несе реальні фінансові та правові ризики в кількох країнах одночасно. Розібратися в деталях допомагає Петро Білик, партнер практики Технологій та Інвестицій адвокатського об’єднання Juscutum.
ІТ-фахівці
Після початку повномасштабного вторгнення бізнес швидко адаптувався: команди переїхали до Польщі, Німеччини, Чехії, Португалії, Великої Британії та США. Однак юридична модель часто залишалася незмінною — українська компанія в “Дія.City” продовжувала співпрацю з українським ФОП або гіг-спеціалістом, який фактично працював із Варшави, Берліна, Праги чи Лісабона. Про це пише Vector з посиланням на колонку Петра Білика. Минає понад чотири роки, і така модель стає дедалі менш надійною: якщо особа проживає та працює за кордоном, місцевий регулятор може вважати, що саме там мають сплачуватися податки, діяти трудові гарантії та здійснюватися соціальні внески.
Українська ФОП-модель була одним із факторів конкурентоспроможності вітчизняного ІТ — вона забезпечувала гнучкість, відносно просте адміністрування, зрозуміле податкове навантаження та можливість оперативно масштабувати команди. Але те, що ефективно в Україні, не обов’язково працює в Польщі, Німеччині, Великій Британії чи США.
Коли підприємець стає найманим працівником в очах іноземної податкової
Ключова складність полягає в тому, що іноземні регулятори оцінюють не назву договору, а фактичну сутність взаємовідносин. Білик виділяє критерії, за якими ФОП-угоду можуть перекваліфікувати в трудову:
- фахівець працює повний робочий день на одну компанію;
- отримує регулярні виплати;
- інтегрований у корпоративні системи та підпорядковується менеджеру;
- не має права делегувати свої обов’язки іншій особі;
- дотримується внутрішніх регламентів компанії.
У разі перекваліфікації іноземній компанії донараховують соціальні внески, а також виникає ризик визнання постійного представництва. Це особливо актуально для сервісних ІТ-компаній: якщо управлінські функції, переговори з клієнтом та розробка архітектури рішень фактично здійснюються з Польщі або Німеччини, місцевий регулятор може прийняти рішення про оподаткування частини прибутку саме там.
Окремий ризик створює правило 183 днів. Поширена помилка — вважати, що податкове резидентство визначається лише цим показником. Насправді більшість країн використовує ширший набір чинників: наявність постійного житла, центр життєвих інтересів, місце ведення бізнесу. Якщо підприємець фізично перебуває в іншій країні понад 183 дні на рік, ця країна також може визнати його своїм податковим резидентом, що означає обов’язок сплачувати податки в двох державах одночасно.
Ситуацію ускладнює той факт, що Україна приєдналася до міжнародної угоди CRS (Common Reporting Standard) — системи автоматичного обміну податковою інформацією. Тепер іноземна держава може отримати інформацію про стан рахунків в українських банках, а Україна — дізнатися про рахунки за кордоном. Це створює реальну загрозу подвійного оподаткування.
Які альтернативи запропонував юрист
Петро Білик окреслює два основні легальні шляхи для ІТ-компаній, чиї команди опинилися за кордоном:
- Локальна юридична особа. Це найбільш прозорий, але й найдорожчий варіант: компанія створює дочірню структуру в Польщі, Німеччині, Великій Британії чи іншій юрисдикції, офіційно працевлаштовує там фахівців, сплачує місцеві податки та соціальні внески, веде локальну бухгалтерію та дотримується трудового законодавства.
- Employer of Record (EoR) або аутстафінговий провайдер. Це проміжне рішення, коли компанія не створює власну юридичну особу, але залучає локального провайдера, який формально працевлаштовує фахівця в країні його перебування. Цей підхід є менш витратним і швидшим у впровадженні, проте вимагає ретельного вибору партнера.
Українським резидентам важливо усвідомлювати, що реєстрація компанії за кордоном не звільняє від податкових зобов’язань в Україні, зокрема щодо подання звітності про контрольовані іноземні компанії. Варто також враховувати конвенції про уникнення подвійного оподаткування, які дозволяють знизити ставки податків.
Що слід знати про оподаткування українців за кордоном
Громадяни України, які одержують дохід за кордоном, зобов’язані задекларувати його в Україні та сплатити відповідні податки. Якщо ці податки вже сплачено в іншій країні, повторна сплата в Україні не потрібна — за умови наявності угоди про уникнення подвійного оподаткування та підтверджувальних документів. Питання виникнення обов’язку сплати податків за кордоном залежить від конкретної країни перебування, типу доходу та тривалості перебування. Саме тому універсального рішення не існує — кожен випадок потребує індивідуального аналізу.
Для підприємців, які виїхали та зберегли статус ФОП в Україні, перелік питань для з’ясування є таким: визначити фактичне податкове резидентство, перевірити, чи діє між Україною та країною перебування угода про уникнення подвійного оподаткування, оцінити ознаки трудових відносин у чинних договорах і розглянути легальні альтернативи ФОП-моделі. Поради адвоката для ФОП за кордоном зводяться до одного: чим довше підприємець відкладає легалізацію своєї ситуації, тим більшим стає накопичений ризик — аж до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків у деяких юрисдикціях.