ВПО
Київський районний суд Деснянського району відхилив запит внутрішньо переміщеної особи щодо відшкодування 35 000 євро за моральну шкоду від Російської Федерації. Чоловік зазнав окупації на Київщині, здійснив евакуацію та отримав статус ВПО, однак не зміг надати суду достатніх доказів. Постанова була прийнята 24 червня 2026 року – суд чітко зазначив, що статус ВПО сам по собі не є підставою для отримання компенсації.
Гроші
Позивач мешкав у селі Рудницьке Київської області та знаходився там під окупацією з 2 по 28 березня 2022 року. Протягом цього періоду велася безперервна стрілянина з танків, артилерії, мінометів та стрілецької зброї, а з літаків здійснювалися бомбардування. Йому було обмежено доступ до води, газу, електроенергії та медичної допомоги, а також заборонено вільне пересування. Після звільнення населеного пункту чоловік переїхав до селища міського типу Кольчино на Закарпатті та з 11 квітня 2022 року офіційно зареєстрований як ВПО. Інформація у справі доступна в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з Росії, в особі її Міністерства юстиції, 35 000 євро як відшкодування за душевні переживання, постійний стрес, повітряні тривоги, порушення звичного способу життя та необхідність щоденних зусиль для самоорганізації. Представник відповідача не був присутній на засіданні та не надав жодних пояснень.
Рішення суду та причини відмови у позові
Суд розглянув матеріали справи та виявив такі причини для відхилення позову:
- позивач не надав виправданих та допущених доказових матеріалів щодо завданої моральної шкоди – наявна лише довідка ВПО та акт про проживання в Рудницькому;
- не встановлено прямого зв’язку між конкретними діями Російської Федерації та душевними стражданнями саме цього позивача;
- загальновідомий факт збройної агресії не звільняє позивача від обов’язку довести розмір шкоди та її причинний зв’язок у конкретному випадку;
- чинне законодавство не містить норм, які б автоматично надавали статус ВПО право на отримання компенсації від держави-агресора лише через факт переміщення;
- вимога про відшкодування у валюті іноземних держав не передбачена актуальним українським законодавством.
Суд також послався на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 4 лютого 2026 року у справі № 754/6452/24: сам факт подання позову не є автоматичною підставою для відшкодування моральної шкоди. Суд зобов’язаний встановити всі складові правопорушення – не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є прямим наслідком дій держави-відповідача. Суд також зазначив: кожен громадянин, який перебував на території України після введення воєнного стану, відчував небезпеку та позбувся звичного життєвого ритму – однак це не скасовує необхідність індивідуального доведення шкоди.
Стосовно юрисдикції, суд керується практикою Верховного Суду: починаючи з 2014 року, українські судові органи мають право розглядати позови проти РФ, не зважаючи на її судовий імунітет. А з 24 лютого 2022 року надсилання запитів до посольства РФ стало неможливим через розрив дипломатичних відносин.
Шляхи отримання компенсації від Росії
Рішення суду є частиною ширшого контексту: українські та міжнародні судові інстанції активно розглядають звернення проти РФ, і справи, де збитки документально підтверджені, завершуються рішеннями на користь позивачів. Ключовий елемент успіху – документальна база доказів: висновки психолога чи медичного фахівця, чеки на придбання ліків та проходження реабілітації, свідчення очевидців, офіційні підтвердження руйнувань або травм.
Держава також пропонує альтернативні шляхи отримання відшкодування через застосунок “Дія” – міжнародний Реєстр збитків та державну програму “єВідновлення”. Подання заяви до Реєстру збитків одночасно створює доказову базу для майбутніх репарацій з боку РФ на міжнародному рівні. Кожна зафіксована заява – це внесок у спільні зусилля для притягнення агресора до відповідальності.