Громадянка не може оформити паспорт своїй дочці, оскільки область, де вона мешкала, знаходиться під контролем окупантів.
Громадянці було відмовлено у Державній міграційній службі після звернення щодо оформлення ID-картки громадянина України вперше, по досягненню вісімнадцятиріччя її донькою. Їй необхідно підтвердити документально факт постійного місця проживання на українській землі, однак вона не може звернутися до сільської або селищної ради Запорізької області, яка наразі окупована. Про це повідомляється у рішенні Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області, оприлюдненому 2 березня 2026 року.
Громадянка з’явилась на світ у м. Покров Нікопольського району Дніпропетровської області. 22 листопада 1983 року узаконила союз з чоловіком, 1960 року народження, шлюб завірений Знаменським відділом реєстрації актів цивільного стану Кіровоградської області. З 3 липня 2010 року вона офіційно зареєстрована за певною адресою, що підтверджується відміткою у паспорті та довідкою від 19 травня 2023 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 6 серпня 2010 року отримала документ, що посвідчує особу громадянина України, виданий Васильківським РВ ГУМВС України в Запорізькій області. 26 травня 2017 року отримала ідентифікаційний код і їй було надано реєстраційний номер облікової картки платника податків. У неї та її чоловіка народилась дочка, що підтверджується копією свідоцтва про народження. Скільки себе пам’ятає заявниця, вона жила і працювала в Україні, більшість часу жила в Запорізькій області. Якби не почалася війна в державі, то ніколи б не змінювала місце проживання і не покидала межі Запорізької області. Українську територію не залишала за весь час свого існування в цілому, оскільки не має навіть закордонного паспорта. 1 липня 2025 року отримала відповідь (відмову) від Жовтоводського відділу ГУ ДМС в Дніпропетровській області на своє прохання стосовно оформлення паспорта громадянина України вперше після досягнення 18-річного віку її донькою. Батько залишився на захопленій Росією території і на зв’язок більше не виходив. Таким чином, для оформлення паспорта громадянина України, як особі, що досягла повноліття, для реалізації процедури ідентифікації особи доньки заявниці, та подальшого отримання документа, що посвідчує особу громадянина України, необхідно надати до Жовтоводського відділу ГУ ДМС в Дніпропетровській області документи, які б підтверджували факт постійного проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року батьків. Враховуючи, що громадянка починаючи з 19 травня 2023 року є внутрішньо переміщеною особою, а місце де вона раніше проживала і могла б звернутися до сільської або селищної ради Запорізької області, знаходиться під контролем окупантів, остання не має можливості будь-яким чином завірити документально факт постійного проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року, окрім як через звернення до суду з позовом та встановлення факту постійного проживання в Україні. Встановлення факту постійного проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року потрібне для оформлення паспорта громадянина України вперше після досягнення 18-річного віку її донькою, яке в подальшому дозволить їй отримати ID-картку громадянина України, зареєструвати своє місце проживання, легально працевлаштуватися, укласти шлюб та зареєструвати народження дитини (яка вже народилася) і здійснювати інші правові дії, які неможливо здійснювати без паспорта громадянина України.
Яке рішення ухвалив суд?
Позов громадянки задовольнили. Суд ухвалив рішення встановити факт її постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року на території України чи 13 листопада 1991 року.
“Суд вважає, що заявницею, яка є громадянкою України, на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, а саме свідчення очевидців, зі слів яких доведено, що вона з моменту народження і до сьогоднішнього дня постійно проживала на українській території, інформація про місце народження її дітей, які з’явились на світ в Україні, її одруження в Україні, що в сукупності вказують на постійне проживання на українській території на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року). Аналіз показів свідків підтверджує, що дійсно на момент 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року проживала на території України, проте постійно змінювала місце проживання за різними обставинами, але в межах території України. При цьому даних про те, що заявниця залишала територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справ не містять, даний факт не спростовує і ДМС. Схожі за змістом висновки представлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18, від 5 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19, від 2 червня 2021 року у справі № 125/1472/19. Крім того, суд ставиться критично до пояснень представника зацікавленої особи ДМС, в яких остання просила не враховувати пояснення свідків, оскільки свідки у своїх свідченнях плуталися і не називали точних часових відрізків місця проживання заявниці у м. П’ятихатки, с. Приморське, м. Маріуполь. Суд, наголошує, що опитані в судовому засіданні свідки підкреслювали те, що заявниця весь час, у тому числі і 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року мешкала на українській території. Предметом заяви є встановлення факту проживання на українській території, а не встановлення факту проживання заявниці у конкретному місці (населеному пункті). Тому суд вважає такі пояснення свідків зрозумілими, логічними, узгодженими, і такими, що не містять суттєвих протиріч та підтверджують одна одну. Також суд звертає увагу, що надані пояснення свідків є взаємопов’язаними та стосуються обставин, які мають значення для справи. З огляду на наведене, суд приходить до висновку про задоволення її заяви про встановлення юридичного факту проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року”, – підкреслив суд.