Суд анулював стягнення грошей з юридичної компанії
Львівський апеляційний суд 13 серпня анулював рішення щодо стягнення з товариства “Центр правової допомоги “Україна” близько 508 тисяч гривень на користь жінки, яка сплачувала за правову підтримку для свого сина-військовослужбовця. Жінка стверджувала, що фірма не виконала жодного з восьми укладених договорів щодо допомоги з переведенням чи демобілізацією її сина. Апеляційний суд визнав, що вона не змогла довести факт внесення оплати за послуги, і повністю скасував вердикт суду першої інстанції.
У березні 2025 року жінка подала позов до Буського районного суду Львівської області проти товариства з обмеженою відповідальністю “Центр правової допомоги “Україна”. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, вона вимагала стягнути 663 440 грн, включаючи збитки, неустойку та відшкодування моральної шкоди.
Жінка звернулася до товариства з метою сприяння переведенню її сина, який на той час перебував на військовій службі, до підрозділу ближче до місця проживання, або його законної демобілізації. 8 квітня 2024 року вона підписала з фірмою вісім окремих угод про надання правової допомоги, які стосувалися отримання висновку ВЛК, підготовки позову для оскарження цього висновку, представництва в суді, надання консультацій щодо кримінального провадження, оскарження мобілізації, складання рапорту до військової частини, а також надсилання запитів та отримання відповідей.
За словами заявниці, вона здійснила повну оплату за всіма вісьмома договорами на загальну суму 78 000 грн. Це, нібито, підтверджувалося рукописною позначкою представника товариства “повна оплата” у пункті 3.1 кожного документа. Оскільки фірма фактично не надала жодних послуг, 13 січня 2025 року жінка надіслала вимогу про повернення коштів, але відповідач відмовив. У своєму позові вона просила стягнути:
- 78 000 грн як збитки за неналежне виконання восьми договорів від 08.04.2024 року;
- 505 440 грн як неустойку за період з 09.08.2024 року по 09.03.2025 року відповідно до Закону “Про захист прав споживачів”;
- 80 000 грн як відшкодування моральної шкоди, спричиненої переживаннями за сина, який перебував у важкому стані після бойового поранення.
Буський районний суд 19 грудня 2025 року задовольнив позов частково: стягнув з товариства 78 000 грн збитків, 369 720 грн неустойки, 50 000 грн відшкодування моральної шкоди та 10 000 грн витрат на юридичну допомогу – загалом близько 508 тисяч гривень.
За словами позивачки, вона повністю оплатила всі вісім договорів на загальну суму 78 000 грн, фото: Інформатор
Апеляційний суд скасував рішення повністю
Товариство подало апеляцію на це рішення, наполягаючи, що жодних коштів від жінки на розрахунковий рахунок компанії за період з 8 квітня 2024 року по 12 березня 2025 року не надходило. Представник фірми пояснив, що напис “повна оплата” у договорах не є підтвердженням фактичного платежу, а радше формулюванням з внутрішньої інструкції компанії, що означає лише умову для початку роботи виконавця.
“У пункті 3.1 договору про надання послуг уповноважений працівник товариства використовує словосполучення “повна оплата”, цим фактично підтверджуючи наявність зобов’язання виконавця розпочати надання послуг виключно після фактичного внесення оплати замовником”, – зазначив у апеляційній скарзі представник товариства.
Відповідач також надав розпорядження директора від 8 квітня 2024 року, згідно з яким, через відсутність у жінки фінансових можливостей, фірма надала їй 100-відсоткову знижку на послуги за трьома договорами та одночасно призупинила дію решти п’яти договорів до моменту реальної оплати. На думку товариства, роботу за договором щодо отримання висновку ВЛК було виконано – адвокат подавав необхідні запити та отримав довідку про проходження сином жінки військово-лікарської комісії.
Судова колегія під головуванням судді встановила, що позивачка не надала жодної квитанції чи виписки з банківського рахунку на підтвердження сплати 78 000 грн, хоча самі договори чітко передбачали, що оплата вважається завершеною лише з моменту надходження коштів до каси або на рахунок виконавця. Суд також звернув увагу на те, що жінка не зверталася до суду з вимогою про тлумачення пункту 3.1 договорів, тому суд першої інстанції не мав права самостійно визначати, що напис “повна оплата” свідчить про реальний платіж.
Окрему увагу апеляційний суд приділив правовій суті спору. Колегія дійшла висновку, що договори про надання правової допомоги регулюються нормами, що стосуються адвокатської діяльності, а не Законом “Про захист прав споживачів”. Отже, положення про неустойку та штрафні санкції за цим законом взагалі не застосовуються до даного спору. Оскільки первинна вимога щодо невиконання договорів була визнана недоведеною, суд також відмовив у компенсації моральної шкоди.
Що вирішив суд
Львівський апеляційний суд ухвалив постанову, якою:
- задовольнив апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Центр правової допомоги “Україна”;
- анулював рішення Буського районного суду Львівської області від 19 грудня 2025 року в повному обсязі;
- ухвалив нове рішення – відмовити жінці в задоволенні її позову щодо стягнення збитків, неустойки та моральної шкоди в повному обсязі;
- залишив без відшкодування судові витрати, понесені позивачкою.
Постанова набула чинності з моменту її винесення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів від дня складання повного тексту.
Питання оскарження висновків військово-лікарських комісій та законності мобілізації залишається одним із найбільш актуальних у судовій практиці останніх років. Родини військовослужбовців часто звертаються до приватних юридичних компаній, сподіваючись прискорити демобілізацію або домогтися переведення, проте подібні випадки демонструють: без документального підтвердження оплати та чіткого визначення правової природи договору, довести вину виконавця в суді вкрай складно.
Раніше Інформатор повідомляв, що апеляційний суд скасував висновок ВЛК щодо мобілізації мешканця Луцька через серйозні процедурні порушення під час оформлення медичної картки, хоча наказ про призов було залишено чинним.
Також ми писали, що бабуся загиблого захисника дійшла до Верховного Суду, відстоюючи право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Міністерство оборони оскаржувало це рішення, проте колегія суддів залишила його в силі.