Пані надумала збути частину оселі, але цьому перешкоджає реєстрація колишнього чоловіка, місцезнаходження якого невідоме
Громадянка виявила бажання продати 1/2 частину житлового приміщення, що є її приватною власністю. Однак, реалізувати це неможливо, оскільки зареєстрований колишній чоловік, який відсутній. Про це повідомляється у постанові Татарбунарського районного суду на Одещині, оприлюдненому 2 березня 2026 року.
10 листопада 2021 року жінка отримала у спадок після смерті її матері, яка пішла з життя, 1/2 частину житлового будинку, котра тепер є її приватною власністю. У її частці будинку прописаний її колишній благовірний. Після розірвання шлюбних відносин між ними, які було припинено 11 квітня 2019 року ухвалою Татарбунарського районного суду на Одещині, він залишив будинок та відбув у невідомому для неї напрямку. Де він зараз мешкає їй невідомо, комунікація відсутня. Стверджує, що його реєстрація у будинку утискає її право власника, а саме право вільно розпоряджатися будинком згідно зі ст. 319 ЦК України (можливість продати, подарувати, віддати під заставу будинок, отримувати допомогу від держави та інше). Зараз через його реєстрацію в її будинку, вона не може його збути, хоча у неї вже є покупець на будинок, але він хоче придбати будинок за умови, щоб в ньому ніхто не був зареєстрований. При зверненні до підрозділу «Центру надання адміністративних послуг» Тузлівської сільради Білгород-Дністровського р-ну Одеської області із клопотанням про виключення громадянина з зареєстрованого місця проживання, але їй було відхилено у зв’язку з тим, що потрібна для цієї дії згода співвласника житлового приміщення, тобто власника іншої половини житлового приміщення.
Яке рішення виніс суд?
Суд не задовольнив позовні вимоги жінці. Факту обмеження її прав, з боку колишнього чоловіка, на безперешкодне володіння, використання та розпорядження майном нею не доведено.
“В ході розгляду справи судом не виявлено обставин, що відповідач порушує правила проживання, і не встановлено обставин відсутності відповідача у спірному житловому будинку, оскільки суду не представлено актів, виданих органом місцевого самоврядування чи іншою комісією, і позивачка не використала можливість викликати свідків, які б могли підтвердити чи спростувати такий факт, а також з огляду на відсутність інформації щодо наявності/відсутності іншого житла у відповідача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки факту обмеження прав позивачки, з боку відповідача, на вільне володіння, використання та розпорядження своєю власністю позивачкою не доведено, а судом не встановлено. Сам по собі факт реєстрації відповідача у спірному житловому приміщенні не може вважатись обмеженням прав на безперешкодне володіння, використання та розпорядження майном. Разом з цим, суд зауважує, що посилання представника позивача, як на правову основу заявлених позовних вимог, на положення статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є необґрунтованими з огляду на те, що вказану статтю скасовано на підставі Закону № 1871-IX від 05.11.2021 року. Врахувавши вимоги позивача про визнання припиненим права користування спірним будинком на предмет пропорційності переслідуваній законній меті у світлі статті 8 Конвенції, а також те, що позивачем не доведено обмеження її прав на вільне володіння, використання та розпорядження своєю власністю, суд вважає, що припинення права користування відповідача спірним житлом не відповідає такій пропорційності, а тому позовні вимоги до задоволення не підлягають”, – підкреслив суд.