Компанії постійно шукають можливості функціонувати та приносити дохід. Питання не в отриманні великих прибутків, а в елементарному виживанні. Про основні проблеми, що виникли перед підприємцями сьогодні, та способи їх вирішення розповів Ростислав Коробка, віцепрезидент Торгово-промислової палати України.
Сьогодні український бізнес змушений знаходити баланс між потребами, що виникли через війну, та необхідністю функціонувати і приносити дохід. Чи чує уряд українських підприємців? Чи усвідомлює їхні потреби? Та як бізнес справляється з сучасними проблемами – про це УНН поспілкувався з віцепрезидентом Торгово-промислової палати України Ростиславом Коробкою.
– Гостро стоїть питання впливу мобілізації на різні сектори економіки. Багато хто говорить про критичну ситуацію. Де ви бачите найбільші труднощі, в яких сферах?
Нестача працівників на даний момент становить близько 2 млн 100 тисяч людей. Найчастіше це робітники – нижча та середня ланки. Це вже є критичним для таких секторів, як будівництво, сільське господарство та логістика. Щодо логістики, то це впливає на перевезення зернових культур до портів, що впливає на експорт. Тобто транспорт є, але водіїв не вистачає, тому що саме цю категорію найбільше мобілізують.
У будівельній сфері взагалі складна ситуація, і потрібно говорити про залучення працівників з інших держав, таких як Китай, Молдова, можливо, Індія та Туреччина. Але є дві складності. Ми не можемо залучати робітників з Узбекистану, з країн колишнього СРСР, які налаштовані недружньо до України. Служба безпеки України та прикордонна служба не пропускають таких працівників. Але з ними ще можливо спілкуватися без перекладача. Китайці, індуси, бангладешці та інші – основна проблема – це мовний бар’єр. Вони дешевші, але проблема в тому, що важко комунікувати. А на будівництві це і креслення, це проєкти, які потрібно читати з професійної точки зору.
– Питання процедури бронювання постійно обговорюється, постійно обговорюються зміни підходів та особливостей процедури. Чи були зміни останнім часом? І чи задоволені цими змінами роботодавці?
Зміни відбуваються постійно, до постанови №76 (“Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” – ред.) постійно додають зміни. Це різні зміни по секторах економіки. Наприклад, ОПК – оборонно-промисловому комплексу – зараз надали можливість бронювати 100% персоналу, при цьому не вказуючи кількість працівників. Це зроблено для швидкого виконання державного оборонного замовлення.
Щодо інших секторів постійно є обмеження щодо кількості, тобто потрібно вказувати кількість працівників, яких ви хочете забронювати. Але зміни (у підході до бронювання – ред.) відбуваються постійно. І все робиться для того, щоб обмежити можливості для бізнесу в бронюванні. Але коли відбувається дискусія між бізнесом і урядом в цьому питанні, то в бізнесу дуже мало аргументів, адже мова йде про можливий обвал фронту через нестачу солдатів. І коли ми чуємо від Генерального штабу, від військових ці аргументи, то нам дуже важко порівнювати війну і бізнес. Бізнесу не буде, якщо ми не захистимо державу.
З перших днів повномасштабної війни – вже 4 роки – ми проводимо зустрічі між бізнес-асоціаціями і військовими, особливо Генеральним штабом ЗСУ. І вони надають нам дані щодо нестачі резервів, необхідного поповнення резервів щомісяця, величезні втрати. І коли нам це пояснюють, і ти слухаєш, то в тебе майже немає аргументів. Хоча бізнес відстоює свої інтереси. Але загалом ситуація з бронюванням залежить від того, яка ситуація на фронті, і її знає Генштаб, а не ми, цивільні, які просто висловлюють свої побажання.
– Але все ж якісь пропозиції від бізнесу беруться до уваги?
Звичайно, беруться до уваги. Приємно співпрацювати з Міністерством економіки, з іншими органами державної влади, коли вони відчувають важливість цього питання і дають можливість людям забронювати працівників для того, щоб бізнес працював, і працював особливо на оборону.
– Як вирішується проблема нестачі кадрів? Залучення жінок до типових чоловічих професій, перекваліфікація, навчання, оптимізація процесів…
Бізнесу доводиться шукати вихід самостійно. Тому, безумовно, жінки залучаються, перекваліфіковуються, зокрема в логістиці. Але є ті галузі, де жінці важко працювати, наприклад, на будівельній техніці. Але жінок залучається більше, є компанії, які відкривають навчальні заклади, де навчають жінок під свої потреби, наприклад Volvo, є компанія в Немішаєві, яка готує для роботи в аграрній сфері. Ці процеси тривають, і вони не припиняться, а відсоток перекваліфікації жінок на ці професії щороку збільшується, як мінімум, на 20%. І цей ринок працює. Це перше.
Друге – це залучення іноземних працівників. Відбувається це різними способами, як законним, коли компанії отримують офіційні дозволи, сплачують податки за цих працівників, так і іншими способами. Але ці процеси також тривають. Вже багато китайських робітників працюють у Львівській області, і ми про це знаємо. Вони працюють і будуть приїжджати далі.
Третє – перекваліфікація. Це процес, який займає час, але професійно-технічні заклади почали активніше співпрацювати з компаніями, які фінансують і замовляють категорії працівників під свої потреби.
Четверте – залучаються працівники до 25 років та після 60 років.
А загалом, відверто кажучи, бізнес буде використовувати всі можливості, весь доступний потенціал і ресурс для збереження виробничих потужностей. Це і залучення ветеранів, людей з інвалідністю, а іноді й тих, хто самовільно покинув частину. Потрібні працівники, і кожен бізнес у своїй сфері щоденно займається вирішенням цього питання. Це одне з головних питань. Тобто, якщо провести опитування бізнесу і запитати, з якими проблемами ми стикаємося у своїй діяльності, то на першому місці це відсутність робочої сили, а на другому місці – тиск правоохоронних органів.
– Чи можемо ми говорити, що цей тиск є систематичним?
Почнемо з того, що Україна – постсоціалістична країна, і вона успадкувала всі ті негативні явища і структури, які працювали і продовжують працювати. Це система, яку потрібно змінити, і це явище має систематичний характер.
Крім того, в Україні менталітет і психологія людей, у тому числі бізнесу, на жаль, полягає в тому, що вважається – “гроші люблять тишу”. Тобто краще працювати тихо, спокійно і завжди домовлятися, ніж виносити все на загал. Це пов’язано з менталітетом і з нормативною правовою базою, яка не дає можливості, зокрема, працювати “в білу”. Звичайно, якби ми працювали всі “в білу” і сплачували податки, то це краще, ніж знаходити варіанти економії.
Питання не в тому, що хтось хоче отримати великі прибутки – питання в елементарному виживанні. Український бізнес конкурує з іноземними компаніями, які мають доступ до дешевих фінансових ресурсів, а ми на сьогодні маємо більше ніж 20% кредитної ставки в гривні, яка практично не дає можливості розвиватися, практично не дає можливості працювати по собівартості. Плюс у нас дорога робоча сила. Плюс ми розуміємо, що за всіх працівників потрібно платити мінімальні податки для того, щоб їх забронювати. Ці всі навантаження створюють великий тиск на бізнес. І тому, якщо бізнес йде на якісь порушення, то це не для того, щоб отримати великі прибутки. І ми говоримо про бізнес, який працює – це не про схеми, це не про якісь ухилення від податків. Ми говоримо про те, що 80-90% бізнесу – це бізнес, який виробляє, створює додану вартість. Плюс ми знаємо ситуацію в енергетиці. Ми зараз працюємо на генераторах. І неможливо працювати на генераторах і мати якийсь прибуток або якусь низьку собівартість. Це все збільшує твою собівартість, і ти змушений якось виживати.
Тому тут можна сказати, що є певний консенсус між бізнесом і владою, де знаходиться “золота середина” щодо сплати податків і розумного управління своїми фінансовими потоками.
– А хто найчастіше стає об’єктом тиску: малий, середній чи великий бізнес?
Немає таких даних. Але великий бізнес має власну службу безпеки, він комунікує з органами державної влади, і знаходить компроміс у межах чинного законодавства, наголошую, у межах чинного законодавства, для того, щоб бізнес функціонував і було сплачено податки в межах того навантаження, яке є. А малому, середньому бізнесу складніше, тому що він не може дозволити собі таке лобіювання і захист своїх інтересів, як великий бізнес.
Щодо тиску, це питання невизначене. Але завжди буде конфлікт інтересів між СБУ, Національною поліцією, Бюро економічної безпеки, тому що бізнес не хоче платити, а органи хочуть збирати максимальну кількість зборів і податків для того, щоб поповнити бюджет.
– Але ж середній та малий бізнес можуть будувати діалог з органами влади, у тому числі і з правоохоронними, через асоціації. Наскільки зараз цей діалог відбувається, чи є позитивні приклади?
Коли Руслан Андрійович Кравченко став Генеральним прокурором, то почалися систематичні зустрічі в рамках Української ради бізнесу і галузевих асоціацій. Сюди входять практично всі галузеві асоціації: ритейлери, будівельники, аграрії та інші. І діалог бізнесу з Офісом Генерального прокурора існує на систематичній основі. Майже щомісяця Генеральний прокурор і його заступники відповідають на всі запитання і розглядають безпосередньо кейси. Бізнес на зустрічі говорить про якийсь кейс – цей кейс одразу береться на контроль і вивчається. Якщо там є правопорушення, то по ньому працюють, а якщо ні, то закривається кримінальне провадження. Навіть, якщо досудове розслідування веде Нацпол, чи СБУ, чи інші органи досудового розслідування.
Радує те, що вони хоча б намагаються щось робити для того, щоб білий бізнес бачив і розумів, що ведеться робота.
– А можете говорити про конкретні кейси?
З мого боку це буде невірно. Можу сказати, що ведеться активна робота по боротьбі, зокрема, з незаконним обігом підакцизних товарів, нелегальним продажем смартфонів.
– А яка взаємодія зараз з БЕБ, який є профільним органом щодо бізнесу, особливо після зміни керівництва?
Взаємодія покращилася, вони стали більш відкритими, коли прийшов новий керівник, пан Цивінський. Він почав зустрічатися з бізнесом, щоб зрозуміти підходи до роботи. Це позитивний момент, але процес перезавантаження БЕБ триває. І здебільшого це стосується регіональних підрозділів і переатестації співробітників. А це тривалий та дорогий процес. Тому відверто, ми як бізнес з обережністю дивимося, як воно буде працювати і за яким підходом те, що вони заявляють, як воно буде відбуватися.
Найголовніше ж – це не зробити так, щоб бізнес покарати і він закрився. Найголовніше – це превентивні заходи і ефективність сплати податків, боротьба з тіньовою економікою. Функції БЕБ – це робота з тим же ухиленням від сплати податків, підакцизні товари, зернові та багато іншого. Ми розуміємо, що з тими бюджетами та кількістю співробітників вони не можуть охопити все, але ми очікуємо, що принципи та підходи до роботи будуть змінюватися. А ми будемо аналізувати та надавати свою інформацію, аналітику.
– А чи надавав бізнес якісь свої рекомендації, наприклад, Генеральному прокурору? Чи до законодавчих органів щодо зупинки тиску з боку правоохоронних органів?
Звичайно, і надавав, і надає, і буде надавати. Ми зустрічаємося із різними партіями, фракціями Верховної Ради для того, щоб донести ці зміни.
– Як ви оцінюєте ініціативу Генерального прокурора щодо запуску платформи “СтопТиск”? Чи відомо вам про звернення представників бізнесу через цю платформу?
Кравченко презентував цю платформу (“СтопТиск” – ред.) на засіданні Української ради бізнесу. Ми вважаємо її дуже позитивним кроком щодо взаємодії з бізнесом. Є випадки, коли люди звертаються, – вона працює, і Генеральна прокуратура реагує на публічні випадки і на цю платформу. Це дуже позитивна історія.
– Багато скарг з боку бізнесу на дії податкової: тиск, віднесення до ризикових, блокування податкових накладних. Чи відбуваються якісь позитивні зміни у цій сфері?
Змінюється команда, змінюється стиль спілкування з бізнесом, відкритість, проводяться зустрічі, відбувається системне спілкування з бізнесом, вирішуються проблемні кейси. Але є проблема – регіональні податкові – обласні податкові адміністрації ще не відповідають рівню відкритості центрального апарату. Багато над чим ще потрібно працювати.
– Загалом, комунікація органів державної влади, наскільки, як ви вважаєте, вона є достатньою в умовах війни?
Навіть саме спілкування в умовах війни, коли потрібні бомбосховища, спеціалізовані приміщення для цього спілкування, це вже позитивно. Звичайний бізнес буде говорити, що недостатньо. Але якщо порівнювати довоєнний час і зараз – цього спілкування стає більше.
І це призводить до того, що бізнес залишається в Україні, працює і якось розвивається. Тому і влада розуміє, що того, хто залишається тут, потрібно оберігати. Але це має бути білий бізнес, який сплачує податки. Тому що дійсно дуже багато ухилень, схем.
І є таке питання, як запровадження податку на додану вартість для ФОПів, яке під час останнього візиту поставила голова Міжнародного валютного фонду як умову виділення коштів. Це показує, що багато проблем: дроблення платежів, оптимізація найманих працівників і тому подібне. Тому ми мали зустріч з Міністерством фінансів для того, щоб знайти спільну мову навіть щодо мінімального бар’єру оподаткування – не мільйон гривень, а хоча б хочемо 2.