Представлено перелік з п’яти знакових кінострічок жахів, які стали класикою в своєму жанрі. У даний перелік увійшли “Хелловін”, “Жахи на вулиці В’язів”, “Пила”, “Психо” і “Крик”.
Навіть у 21 столітті, перегляд фільмів залишається одним з найулюбленіших занять. Кожен віддає перевагу тому жанру, який йому найбільше до вподоби, однак фільми жахів, враховуючи їхню незмінну популярність, користуються особливою увагою. Віддані шанувальники цього жанру з готовністю чекають на вихід нової частини улюбленого “ужастика” роками. УНН пропонує добірку фільмів жахів, чиї перші частини з’явилися на екранах багато років тому.
“Хелловін” (1978)
Режисер: Джон Карпентер
Завдяки цій знаковій кінострічці, у світі західних фільмів жахів з’явився такий лякаючий герой, як Майкл Маєрс, який став символом слешерів. Карпентеру вдалося створити надзвичайно моторошну атмосферу. Важливу роль у цій стрічці відіграли нічні зйомки і загальний вигляд вбивці. Знаменита маска Майкла досі викликає страх не тільки у шанувальників цього фільму, але і у нових глядачів.
“Жахи на вулиці В’язів” (1984)
Режисер: Вес Крейвен
Фредді Крюгер – один з найжахливіших, якщо не найжахливіший персонаж в історії фільмів жахів минулого, та і не тільки минулого століття. Комбінація жахів і реальності створила новий підхід до цього слешеру. Слід зазначити, що сценарій чудово поєднав фантастику і психологічний жах, а цифровізація і спецефекти в нових частинах фільму зробили його ще більш захопливим.
“Пила” (2004)
Режисер: Джеймс Ван
“Жити чи померти? Вирішувати вам” – ці пам’ятні слова викликали жах на початку нульових у всіх відданих шанувальників цієї кінострічки. Додамо, що хоч “Пила” є одним з найсвіжіших фільмів у нашому топі, однак рівень популярності фільму досяг піку через два десятиліття після прем’єрного показу. Дебютна частина започаткувала франшизу з елементами психологічного і “травмуючого” горору. Ідея того, що жертва заздалегідь в чомусь винна, пробуджує в душі глядача думку, що вбивця, можливо, у деяких моментах навіть правий, хоч і вкрай жорстокий. Особливо у стрічці вражає підхід сценариста до епізодів з вбивствами. Вони виділяються максимальною оригінальністю та надзвичайною жорстокістю, стверджуючи, що маніяк не просто вбиває свою жертву, а прагне грати нею, отримуючи насолоду від повного контролю над людиною.
“Психо” (1960)
Режисер: Альфред Гічкок
“Психо” — це вічна класика психологічного трилеру. Ця кінострічка, безсумнівно, змінила уявлення про фільми жахів. Перше, що виникає в голові, коли глядач чує назву цього фільму – знаменита сцена в душі. Вона і досі вважається однією з найбільш моторошних в історії кіно. Гічкок вмів збільшувати напругу без надмірної жорстокості. Режисеру вдавалося проникнути крізь нейронні зв’язки звичайного шанувальника жахів та вийшло втілити таку модель взаємодії з публікою, коли в кадрі не потрібно було бачити гори крові та понівечені тіла. До речі, цей фільм також поклав початок ідеї несподіваної смерті головного героя, що стало характерною рисою багатьох майбутніх горорів.
“Крик” (1996)
Режисер: Вес Крейвен
Цю кінострічку цілком можна назвати інструкцією про те, як людині уникнути смерті у фільмі жахів. Концепція того, що герої фільму в рамках сюжету обговорюють фільми жахів і, зокрема, те, як у них вижити, дає “Крику” поштовх до того, який меседж транслювати своєму глядачеві. Сценарист заграє з аудиторією, натякаючи глядачеві, хто може бути вбивцею. Зрештою, у кожній із частин до останнього не зрозуміло, хто ж виявиться вбивцею, що ховається під маскою примарного обличчя. Особливого жаху у цих фільмах додає ритуал, коли кілер телефонує до своєї жертви перед тим, як її вбити.