Моя донька народилася за три місяці до запровадження обмежень через COVID-19 там, де ми живемо. Застрягши вдома з новонародженою дитиною, я потребувала чогось, що могло б зайняти мене, адже я занадто незграбна для випікання хліба. Для лінгвіста, як я, проєкт, пов’язаний з мовою, здавався саме тим, що треба.
Я вирішила відновити свої знання французької — мови, якою я досить добре володіла в старшій школі, але не користувалася десятиліччями — щоб мати можливість розмовляти нею вдома з донькою. Хіба ж не чули батьки про переваги двомовності для розвитку дитячого мозку?
Шість років потому мій проєкт перевершив усі мої очікування. Нам пощастило мати в нашому районі двомовні школи. Оскільки моя донька чує французьку як від мене, так і від однолітків, вона говорить нею так само вільно, як і англійською, якою спілкується з моїм чоловіком та рештою нашої родини.
Моя власна здатність висловлюватися французькою зростала поступово разом з її. Сьогодні ми рідко говоримо англійською, коли ми удвох.
Деякі вважають, що я роблю помилку
Моя французька далеко не ідеальна: я ніколи не позбудуся свого американського акценту, а моя мова посипана дрібними помилками — наприклад, “le vidéo” замість “la vidéo”.
Ділячись історією нашої сімейної мовної подорожі онлайн, я стикалася з критикою, що мої граматичні помилки можуть нашкодити мовному розвитку доньки. “Якби я не володіла мовою достатньо вільно, щоб не робити помилок, я б не говорила цією мовою зі своєю дитиною 100% часу”, — сказав мені один користувач.
Інші висловлювали занепокоєння щодо мого емоційного зв’язку з дитиною. “Оптимальною мовою взаємодії є рідна мова опікуна (найдомінуюча мова)”, — попереджав коментатор у блозі про двомовне батьківство.
Що показують дослідження
Оскільки я за професією лінгвіст, на початку свого проєкту я глибоко занурилася в літературу з двомовного розвитку, і те, що я дізналася, зміцнило моє рішення зосередитися на французькій.
Багато хто вважає, що діти — це мовні губки, але це лише частково правда. Діти автоматично вбирають мову, яку чують у навколишньому середовищі, особливо від однолітків. Але мова, яку діти чують переважно вдома, потребує додаткових зусиль для засвоєння.
І навіть якщо вони не вбирають усю мову за одну ніч, діти мають перевагу в певних аспектах вивчення мови. Моя донька не наслідує мій акцент та граматичні помилки. Натомість вона їх виправляє. “Le vidéo не має жодного сенсу, maman”, — сказала вона мені одного разу французькою.
Спільний досвід навчання є неоціненним
Якось я запитала свого чоловіка, чи не вважає він, що розмова французькою шкодить моєму емоційному зв’язку з нашою донькою, якій зараз 6 років. Він пирхнув. “Навпаки, у вас протилежна проблема. Ви дивно близькі”, — сказав він мені.
Це правда, що у нас дуже міцний зв’язок, який французи називають “une relation fusionnelle”. І я підозрюю, що наша спільна мовна подорож сприяла цьому тісному зв’язку, а не шкодила йому.
Вивчення французької — це проєкт, яким ми з донькою ділимося вже шість років. Наша поточна динаміка унікальна: у мене все ще більший словниковий запас, і я можу вчити її новим словам, але вона вчить мене, коли йдеться про вимову та певні аспекти граматики.
Я іноді турбуюся про майбутні роки. Чи буде моєї французької достатньо, щоб розібратися, наприклад, у складнощах підліткового віку? Але мене заспокоює спостерігати, як моя донька легко переходить з англійської з батьком на французьку зі мною. Якщо її почуття стануть занадто складними для вираження французькою, ми завжди зможемо перейти до спільної рідної мови.
Цього літа наша сім’я переїхала до Франції на річну відпустку, тож ми будемо відкривати для себе нову культуру на додаток до вивчення мови. Якою б мовою ми не користувалися в майбутньому, ця можливість розширити наші горизонти разом завжди залишиться цінною.