16 серпня, 2026, 10:25 194
AIN.UA
853 статті
Ірина Сироїд, радниця у Barbashyn Law Firm, адвокатка, що спеціалізується на вирішенні спорів, податковому праві та бізнес-практиці, у своїй колонці для AIN пояснює, чому наявність житла, місця роботи та дозволу на проживання за кордоном не є автоматичною підставою для встановлення податкового резидентства.
Переселення українців за кордон, спричинене повномасштабним вторгненням, та тривале перебування громадян України в інших країнах, загострили складне питання визначення податкового резидентства. Багато громадян, які облаштували своє життя, знайшли роботу або започаткували бізнес за межами України, прагнуть офіційно підтвердити зміну свого податкового статусу, щоб уникнути подвійного оподаткування та суперечок з податковими органами.
Однак, чи можливо вирішити це питання “заздалегідь” у судовому порядку, встановивши юридичний факт втрати статусу резидента України? Аналіз актуальної судової практики демонструє, що українські суди мають чітку та послідовну позицію з цього привернення. У цьому огляді ми розглянемо два характерні випадки, які ілюструють, чому наявність житла, роботи та посвідки на проживання за кордоном не є автоматичною підставою для задоволення подібних клопотань. А також проаналізуємо, яку типову помилку допускають заявники при виборі способів захисту своїх прав.
Випадок № 1. Скасування рішення про втрату статусу резидента України та отримання статусу громадянина України-нерезидента
Рішенням Печерського районного суду міста Києва клопотання було задоволено, встановлено факт, що громадянин України з 01.01.2023 р. втратив статус резидента України та набув статусу громадянина України-нерезидента.
Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції керувався такими міркуваннями:
- Податковим кодексом України та будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено особливого порядку для підтвердження факту наявності у особи статусу громадянина України-нерезидента;
- заявник із родиною постійно проживає на території Великої Британії, має дозвіл на проживання, офіційно працевлаштований, отримує заробітну плату, володіє власною нерухомістю, реалізує конституційні права на території Великої Британії;
- права та інтереси заявника не повинні зазнавати утисків у частині подвійного оподаткування.
Київський апеляційний суд рішення скасував, а провадження закрив.
Касаційний цивільний суд залишив без змін ухвалу Київського апеляційного суду, наголосивши на наступному:
- вирішення питання про встановлення факту втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента не може розглядатися в судовому порядку ізольовано від дій зацікавлених осіб стосовно конкретних прав, свобод та інтересів заявника;
- зазначені факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ щодо оподаткування доходів заявника чи порушення ним митних правил, а не в окремому позовному провадженні за правилами цивільного судочинства.
Випадок № 2. Відмова у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту втрати статусу податкового резидента України та набуття статусу податкового резидента Королівства Іспанії
Заявниця звернулася до суду в рамках окремого провадження з клопотанням про встановлення факту втрати нею статусу податкового резидента України та набуття статусу податкового резидента Королівства Іспанії з 24.11.2022 р. Обґрунтовуючи своє звернення, вона посилалася на те, що з 2021 року фактично проживає за межами України, отримала дозвіл на проживання в Іспанії, сплачує податки на території цієї держави і вважає, що встановлення відповідного факту є необхідним для запобігання подвійному оподаткуванню та належного застосування положень міжнародних угод.
Дарницький районний суд міста Києва відмовив у відкритті провадження, зокрема, з таких міркувань:
- відсутність реального спору щодо права або конкретного рішення податкового органу, яке порушує чи оскаржує права заявниці, унеможливлює розгляд відповідного клопотання в порядку окремого провадження;
- заявницею не наведено обставин, які б свідчили про існування на момент звернення до суду рішення чи дій податкового органу України, що порушують або оспорюють її права, а також не доведено неможливість захисту таких прав у разі їх порушення в порядку адміністративного чи позовного провадження.
Аналіз судових справ
Аналіз наведених судових справ дозволяє сформулювати кілька ключових висновків щодо встановлення статусу податкового нерезидента в судовому порядку:
- Неможливо “абстрактно” встановити факт: суди чітко вказують, що питання зміни чи втрати податкового статусу не може розглядатися судом без прив’язки до конкретного спору. Суд не є органом, який замінює собою податкову службу або видає довідки про нерезидентство на майбутнє.
- Окреме провадження (встановлення юридичних фактів) не може бути використане для визначення податкового статусу особи, якщо у неї немає реального, поточного спору з контролюючими органами. Бажання “уникнути подвійного оподаткування в майбутньому” суди визнають гіпотетичним, а не реальним порушенням прав.
- Щоб ініціювати судовий процес, має виникнути певний спір. У такому випадку захист прав відбувається в рамках адміністративного судочинства шляхом оскарження конкретних дій чи рішень податкових органів, а не в порядку окремого провадження, коли встановлюється факт.
- Наявність посвідки на проживання, закордонної нерухомості та офіційної роботи в інших юрисдикціях є вагомими доводами для підтвердження центру життєвих інтересів за кордоном. Однак підтверджувати ці факти доведеться або в досудовому порядку, або в межах адміністративного спору, коли контролюючі органи винесуть податкові повідомлення-рішення або вчинять певні дії.
Нагадаємо, що серед критеріїв для визначення податкового резидента — місце проживання, місце постійного проживання, тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів), перебування в країні понад 183 дні на рік, громадянство.
Критерії можуть враховуватися за різними підходами — як у сукупності, так і за каскадним принципом.
Каскадний принцип застосування критеріїв податкового резидентства — це визначений ієрархічний алгоритм, який використовується для встановлення того, податковим резидентом якої саме країни є фізична особа.
Головна мета “каскаду” — запобігти ситуації, коли обидві країни одночасно претендують на оподаткування доходу особи.
Суть “каскаду” полягає в тому, що критерії перевіряються покроково, один за одним. Якщо перший критерій дає однозначну відповідь, процес зупиняється. Якщо ж особа підпадає під критерій одразу двох країн, робиться крок далі — до наступного рівня каскаду.
Хочемо звернути окрему увагу на те, що кожен випадок варто розглядати індивідуально, оскільки не рекомендується просто покладатися на фактичне перебування 183+ днів поза країною.
Підготовка до інвестиційних угод: кроки для ІТ-компаній — колонка