Міністерство соціальної політики оприлюднило проєкт Стратегії демографічного розвитку України до 2040 року. Приріст населення внаслідок міграції, в тому числі активне залучення іноземців в Україну, – одна з цілей документа. Є кілька ключових аспектів, які потрібно врахувати на етапі дизайну політик процесу для його максимальної ефективності. Які принципи щодо міграційної політики закладено у Стратегію – розповідає Наталія Заїка, дослідниця Інституту поведінкових досліджень в American University Kyiv, яка брала участь у робочій групі з підготовки проєкту Стратегії, зокрема, в частині збільшення кількості іммігрантів.
Інвестувати? Почекати? Продавати? Війна змінює все, крім обов’язку лідера приймати виважені рішення. Вже 30 травня 40+ спікерів поділяться досвідом на Першій щорічній конференції про фінанси, інвестиції та економічне зростання. Купуйте квиток за посиланням.
«Якщо повернення мігрантів і залучення закордонних українців не буде достатнім для компенсації подальшого природного скорочення населення та дефіциту робочої сили на ринку праці, міграційна політика у майбутньому може поширюватись на залучення іммігрантів з третіх країн», передбачено у Стратегії.
Хоч в документі обережно прописано – «якщо повернення мігрантів і залучення закордонних українців не буде достатнім», експерти вже зараз не мають сумнівів, що повернення буде достатнім.
Ми не зможемо уникнути масової імміграції, вважає директорка Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова. Щороку потрібно залучати близько 300 000 мігрантів, щоб втримати населення Україні на рівні 30 млн, прогнозує вона.
Якщо так справді відбудеться, за 10 років в Україні буде близько 3 млн іммігрантів. Тобто кожен десятий мешканець країни.
Три кроки до ефективного залучення іммігрантів
У цілому іммігранти позитивно впливають на економіку країн-реципієнтів, оцінює Організація з економічного співробітництва та розвитку. Вони покращують ситуацію на ринку праці, сприяють розвитку людського капіталу та технічному прогресу.
Щоб був саме позитивний вплив, потрібно тривало та виважено до цього готуватися. З досвіду країн, які в останні десятиліття проводять ефективну міграційну політику, можемо винести кілька уроків.
Розуміти, хто потрібен Україні
По-перше, масова імміграція – це не лише про кількість. Питання не в кількості людей, яких ми запрошуємо, а й кого саме: з якою освітою, навичками та досвідом. Такий таргетований підхід дозволить максимальній кількості іммігрантів знайти роботу відповідно до своєї кваліфікації.
Наприклад, у Данії прорахунки в дизайні міграційних правил і політик призвели до того, що близько 80% мігрантів з вищою освітою, яких країна активно залучала за програмою Green Card Scheme у 2010-х, працювали на некваліфікованих роботах.
Потрібно чітко знати, який регіон та сектор економіки потребує людей. Має існувати список вакансій, які не можемо закрити на внутрішньому ринку праці, та відповідно до нього таргетувати іноземців. Інакше велика кількість трудових мігрантів, яка не відповідає потребам ринку праці, може збільшити рівень безробіття серед місцевого населення.
У цьому контексті важлива співпраця влади з регіонами та бізнесом, щоб зрозуміти потреби та обсяг ринку праці.
Інтеграційна політика
Найімовірніше, основу повоєнної імміграції в Україну не будуть складати люди, близькі до нас культурно чи навіть зовнішньо. Скоріше це будуть вихідці з Азії – найбільша частка мігрантів у світі.
Вивчення мови, законів, традицій, інтеграція в культурний, освітній простір, заохочення контактів з місцевим населенням – це має бути цілеспрямована і добре продумана політика, а не самоплинний процес. Інакше не уникнути соціальної напруги та дискримінації.
Наприклад, у Канаді іммігранти не лише вивчають мову, а й знайомляться з традиціями в країні, цінностями, роботою державних інституцій. У тесті ж на отримання громадянства Канади може бути питання «Що символізує мак на День пам’яті?» або «Що мається на увазі під рівністю чоловіка і жінки?».
Комунікаційна кампанія
Останнє, можливо, найважливіше. До початку масового приїзду іноземців в Україну потрібно розпочати комунікаційну кампанію для місцевого населення. Щоб сформувати сприйняття іммігрантів не як загрози, а важливого ресурсу для ринку праці та зростання економіки.
Хоча більшість досліджень показують, що в Україні невисокий рівень ксенофобії, щодо окремих груп існують суттєві етнічні упередження. Наприклад, майже 70% українців не хотіли б мати серед своїх сусідів вихідця з Африки або рома. А кожен четвертий взагалі не пускав би їх в Україну.
Досі більшість українців не мали досвіду тісних побутових контактів з великою кількістю іноземців: на кінець 2021 року по всій Україні було зареєстровано трохи більш як 300 000 іммігрантів. Тому масовий приїзд людей з інших культур може розглядатися як загроза національній ідентичності та звичному способу життя і викликати хвилю ксенофобії.
Усі ці кроки згадуються в Стратегії демографічного розвитку, як необхідні передумови розробки нової міграційної політики. Документ відкритий для публічного обговорення. Якщо ви вважаєте, що є й інші важливі аспекти (в частині міграційного приросту або інших стратегічних цілей), які потрібно врахувати у документі, надсилайте свої пропозиції та зауваження до 1 червня на електронну адресу [email protected].