Громадянин вимагає отримати від Ощадбанку неустойку в сумі 1 503 045 гривень, оскільки йому невчасно повернули вкрадені гроші з рахунку
Ощадбанк повинен був повернути громадянину викрадені грошові кошти з рахунку в розмірі 63 500 гривень, але не зробив цього своєчасно. У зв’язку з цим він вимагає отримати з фінансової установи неустойку в сумі 1 905 гривень за кожний день затримки, що за 789 днів складає 1 503 045 гривень. Про це повідомляється в рішенні Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, оприлюдненому 31 жовтня 2025 року.
Між громадянином і АТ «Державний ощадний банк України» було укладено угоду про відкриття пенсійного карткового рахунку від 17 вересня 2007 року. 12 червня 2023 року з його рахунку було знято 63 500 гривень, при цьому ніяких операцій він не проводив. Після виявлення факту зняття грошей картку було заблоковано, подано заяву до банку про повернення грошей та звернення до правоохоронних органів, внаслідок чого відкрито кримінальне провадження. Незважаючи на його звернення, банк безпідставно відмовив у поверненні грошей, чим порушив умови укладеної угоди та вимоги статті 86 Закону України «Про платіжні послуги», якою передбачено обов’язок надавача платіжних послуг відшкодовувати збитки, завдані внаслідок неналежного проведення платіжних операцій. Ухвалою Верховного Суду від 9 липня 2025 року у справі №489/4939/23 позов громадянина було задоволено та стягнуто з АТ «Ощадбанк» 63 500 гривень. Однак банк виконав рішення лише 11 серпня 2025 року, тобто через 789 днів з моменту виникнення обов’язку повернути гроші (з 14.06.2023 року по 10.08.2025 року). Отже, банк, на його думку, прострочив виконання зобов’язання у визначений законом термін. На відносини між сторонами поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки банківські послуги є фінансовими послугами, а позивач є споживачем. Відповідно до частини п’ятої статті 10 цього Закону, у випадку затримки надання послуги виконавець зобов’язаний сплатити пеню у розмірі 3% вартості послуги за кожний день затримки. Враховуючи це, вважає, що банк, прострочивши виконання обов’язку з повернення грошей, повинен сплатити неустойку в сумі 1 905 гривень за кожний день затримки, що за 789 днів складає 1 503 045 гривень.
3 жовтня 2025 року до суду надійшов відгук від АТ «Державний ощадний банк України» на позов, в якому просить відхилити позовні вимоги в повному обсязі. Відсутні правові підстави для стягнення пені, оскільки банк вчасно (без зволікань) виконав судове рішення та сплатив на користь громадянина визначену ухвалою Верховного Суду від 9 липня 2025 року суму 63 500 гривень. Зобов’язання по сплаті зазначених грошей виникло у банку лише після набрання законної сили ухвалою Верховного Суду у справі №489/4939/23, тобто з 11 серпня 2025 року дати отримання рішення банком. До моменту прийняття остаточного рішення судом касаційної інстанції у банку не існувало визначеного законом чи договором зобов’язання по сплаті спірної суми, а отже, затримки виконання зобов’язання не відбулося. Банк також посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03.04.2019 року у справі №757/3725/15-ц, від 04.12.2019 року у справі №463/389/14-ц, від 01.03.2021 року у справі №180/1735/16-ц, згідно з якими прострочення боржника може мати місце лише після конкретизації змісту зобов’язання рішенням суду або укладеною угодою. На підтвердження виконання рішення Верховного Суду банк надав копії платіжних інструкцій, які свідчать, що 11 серпня 2025 року у добровільному порядку перерахував на рахунок клієнта 63 500 гривень, що, на думку банку, спростовує доводи про несвоєчасність виконання судового рішення. Щодо вимоги про стягнення 3% за кожний день затримки на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», банк наголошує, що така пеня застосовується лише у випадку порушення умов договору про надання послуг. В цьому випадку спір виник з договору банківського рахунку, який регулюється спеціальним законом «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», тому Закон «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню. Крім того, як зазначено в постановах Верховного Суду від 11.07.2018 року у справі №470/493/17, від 23.03.2023 року у справі №757/9599/20-ц та Великої Палати від 25.01.2022 року у справі №761/16124/15-ц, базою для нарахування пені за ст. 10 Закону є вартість послуги (наприклад, комісія банку), а не вся сума грошей клієнта. Отже, навіть у випадку застосування цієї норми, пеня могла б розраховуватися лише від суми 650 гривень комісії, а не від 63 500 гривень. Також у відгуку зазначено, що клієнт порушив терміни позовної давності, оскільки для вимог про стягнення неустойки (пені) встановлено однорічний термін (ч. 2 ст. 258 ЦК України). Окремо банк наголошує, що вимога про стягнення пені у розмірі 1 503 045 гривень є непропорційною, завищеною та суперечить принципам справедливості, сумлінності й розсудливості, передбаченим законодавством.
Розгляд справи
Суд встановив, що ухвалою Верховного Суду від 9 липня 2025 року було стягнуто з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь громадянина 63 500 гривень. Встановлено, що згідно з записом його телефонної розмови із контакт-центром банку, він повідомив працівника банку про те, що перед отриманням SMS-повідомлень про зняття грошей з його рахунку спілкувався з невідомою особою та повідомив їй останні чотири цифри своєї банківської картки. На питання працівника банку, чи надходив після цього дзвінок з кодом для зміни персональних даних, відповів, що так, дзвінок був. Після цього працівник банку повідомив клієнта, що той розголосив невідомій особі інформацію, достатню для отримання доступу до його банківського рахунку. Крім того, згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у провадженні поліції перебуває кримінальне провадження, розпочате за його заявою від 13 червня 2023 року. У заяві зазначено, що 12 червня 2023 року невідома особа невстановленим шляхом викрала з карткового рахунку позивача в банку 63 500 гривень шляхом трьох транзакцій, переказавши гроші на рахунок невідомої особи в іншому банку, чим спричинила йому матеріальні збитки.
Яким було рішення суду?
Суд відмовив громадянину в задоволенні позову. Відповідно до рішення Верховного Суду у діях АТ «Державний ощадний банк України» не виявлено порушення виконання грошового зобов’язання.
“Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що факт списання грошей або проведення банківської операції не свідчить автоматично про наявність заборгованості чи порушення з боку банку. Зокрема, у справі позивача № 489/4939/23 Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт некоректного введення вихідних даних для проведення операції не доводить провини споживача або банку. Як видно з матеріалів справи, зобов’язання повернути громадянину гроші та сплатити судові витрати виникло на підставі ухвали Верховного Суду від 09.07.2025 року, якою було задоволено його позов. Банк виконав судове рішення, що підтверджується відповідними платіжними документами. З матеріалів зазначеної справи випливає, що ухвалою Верховного Суду від 09.07.2025 року задоволено касаційну скаргу позивача та скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийнято нове рішення про стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» на його користь суми 63 500 гривень. Разом з тим, суди не встановили провини банку чи його працівників у проведенні спірної транзакції та не визнали порушення умов угоди. Таким чином, сплата зазначеної суми відбувалась на підставі ухвали Верховного Суду, а не як наслідок існування простроченого грошового зобов’язання. Отже, нарахування пені, трьох відсотків річних чи інших штрафних санкцій у цьому випадку є необґрунтованим, адже не встановлено порушення умов угоди, натомість встановлено виконання рішення Верховного Суду. Суд констатує недостатність доказів для задоволення вимог позивача, позивач не довів заявлені в позовній заяві обставини. З огляду на вищезазначене, дослідивши фактичні обставини справи, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з підстави його необґрунтованості”, – підкреслив суд.