Україна запустила ініціативу «Зброя», котра має стати фундаментом для збільшення експорту оборонних технологій і формування сталої ринкової схеми. Це дасть змогу державі не лише задовольнити власні потреби, а й стати конкурентоздатним гравцем на глобальному ринку озброєнь. Яким чином ініціатива «Зброя» трансформує майбутнє оборонної промисловості України? Роз’яснює виконавчий директор Української асоціації зброярів Ігор Федірко
Придбайте річну підписку на шість номерів Forbes Ukraine за вартістю чотирьох випусків. Якщо ви цінуєте високу якість, докладність і силу справжнього досвіду, ця підписка ідеально вам підійде.
На минулому тижні на третьому Міжнародному форумі оборонних індустрій DFNC³ президент Володимир Зеленський оголосив про запуск ініціативи «Зброя» – регульованого експорту українських оборонних розробок. Йдеться не лише про «реалізацію залишків». Мова про створення стійкої, зрілої ринкової моделі, де передові технології трансформуються в індустрію світового рівня.
На сьогоднішній день понад 40% озброєння, що використовуються на передовій, виготовлені в Україні або у співпраці з українськими фірмами. Наступне завдання – довести даний показник до 50% найближчим часом.
Популярне Категорія Компанії Дата Вчора $30 млн на кліпах для Apple та Coldplay. Дарко Скульський зробив із відеопродакшна radioaktive улюбленця світових брендів. Як війна змінила його?
Темпи підйому оборонно-промислового сектору України вже давно обігнали темпи країн-союзників. Настав момент поділитися нашим досвідом з партнерами, продемонструвавши їм три ключові переваги українського оборонного виробництва.
Перша перевага: оперативність інноваційного циклу
11 років війни сформували умови, в яких бойовий досвід моментально стає інженерним рішенням. Українські виробники функціонують у постійному циклі «військові – виробництво», скорочуючи класичні R&D-цикли з років до тижнів.
Саме дана оперативність і практичність роблять українську продукцію конкурентоспроможною у світі, де великі оборонні концерни звикли працювати повільніше і дорожче.
Зараз у Європі почалася дискусія – як створити систему оборонних закупівель, яка б враховувала необхідність поновлення продукту майже кожні декілька місяців? Адже дотепер довгострокові контракти переважно передбачали поставку одного й того ж самого продукту, що означає – продукт може застаріти значно швидше, ніж завершиться контракт.
Даний процес – результат аналізу саме українського бойового досвіду та української оборонної промисловості.
Друга перевага: самостійність і адаптивність
Морські безпілотники стали символом переваги нових, адаптивних самостійних рішень над застарілими, великогабаритними і важкими. Вони змінили співвідношення сил у Чорному морі, довівши ефективність українських інженерів.
Платформи Magura і Sea Baby продемонстрували точність, дальність і стійкість у бойових умовах. Саме ці вироби стануть першими у списку дозволених для контрольованого експорту.
Зацікавленість в українських морських дронах вже висловлюють партнери з Європи, Азії та Африки. Для багатьох держав це – готове рішення для охорони портів, енергетичних об’єктів і морської логістики.
Протягом останніх тижнів Європа сама відчула, наскільки реальними стали гібридні загрози. Серія неідентифікованих прольотів дронів над цивільними та військовими аеропортами у Скандинавії наприкінці вересня спричинила тимчасові закриття, затримки рейсів і, без перебільшення, значне занепокоєння серед європейців.
Попит на системи контрдронів і РЕБ стрімко збільшився. Тут Україна має те, чого не вистачає багатьом союзникам: практичний досвід протидії таким атакам.
Разом з тим, важливо підкреслити: експорт планують максимально обережно. Йдеться тільки про ті категорії, які не створюють загроз для оборони.
Сучасна війна вже вийшла за рамки «бронетанкової логіки». Успіх операцій визначає мобільність, точність і програмне забезпечення. Один FPV-дрон вартістю близько 20 000 грн здатний знищити техніку, котра коштує у десятки разів дорожче. Це основний принцип асиметричної війни – коли результат залежить не від тоннажу, а від інтелекту.
Український морський дрон Magura. Фото Уляна Букатюк
Третя перевага: ціна як наслідок бойової оптимізації
Українські протитанкові ракетні комплекси «Стугна-П» і «Бар’єр» вже давно підтвердили свою результативність. Вартість однієї ракети «Стугна-П» у відкритих джерелах оцінюється приблизно $20 000. Це у кілька разів дешевше, ніж західні аналоги. Це один з найбільш яскравих прикладів того, як Україна поєднує інженерію та економічну ефективність.
Українські виробники конкурують не за рахунок демпінгу, а завдяки бойовій оптимізації. Для зіставлення: США у 2023 році закупили 106 коптерів Teal-2 за $1,8 млн, тобто приблизно $17 000 за штуку. Польща придбала комплекс FlyEye 3.6 за понад $2 млн. Українські ж аналоги виконують ті самі завдання у пʼять-сім разів дешевше завдяки місцевому виробництву, спрощеній логістиці та відсутності зайвих компонентів, за оцінками аналітиків.
Аналогічна тенденція спостерігається і в сегменті наземних роботизованих систем. Українські розробки, котрі проходять випробування на полігонах Brave1 і «Залізний полігон», коштують у 5–10 разів менше за іноземні аналоги без втрати функціональності. Це говорить про те, що бойова інженерія в Україні не просто дієва – вона економічно вигідна.
Протитанкові ракетні комплекси «Стугна-П» під час виставки української військової техніки до Дня Незалежності в центрі Києва, 23 серпня 2018 року. Фото Getty Images
Ключова перевага: стійкість для України
Потенціал оборонного експорту України варіюється від $0,5 млрд у базовому сценарії до $10 млрд у стратегічному, за аналітичними оцінками Української асоціації зброярів. Саме у межах Build with Ukraine формується нова модель співпраці: партнери відкривають спільні виробництва поруч з нашими інженерами, щоб розвивати технології разом, а не імпортувати готові рішення.
Навіть окремі контракти приносять ефект мультиплікатора: продаж одного морського дрона здатний профінансувати виробництво десятків FPV-дронів для передової.
Це і є формула стійкості: експорт = інвестиції = нові можливості для оборони.
Контрольований експорт не означає вільний продаж зброї. Кожен контракт проходитиме державну ліцензію, перевірку кінцевого споживача, заборону реекспорту і післяпостачальницький моніторинг.
Експорт буде можливим лише там, де повністю забезпечені потреби Збройних Сил України. У разі навіть можливого дефіциту постачання можуть бути припинені.
Паралельно формується нова інституційна база: Національне агентство з експорту озброєнь, мережа представництв у Брюсселі, Вашингтоні, а також сертифікаційні полігони за стандартами НАТО та ЄС. Це зробить український експорт передбачуваним для партнерів і безпечним для самої держави.
Баланс, а не компроміс
Після заяви президента на DFNC³ пройшов тиждень, але вже є помітне збільшення інтересу з боку іноземних компаній, інвесторів і партнерів.
За декілька днів кількість запитів і контактів суттєво зросла – від приватних фондів до технологічних фірм, котрі розглядають можливість створення спільних виробництв або поставок. Це створює передумови для сотень нових перемовин і потенційних колаборацій, у тому числі у форматі спільних виробництв і технологічних альянсів.
Головне в даному процесі, щоб держава забезпечила чіткий і прозорий механізм контролю, щоб експорт залишався виключно в межах національної безпеки.
Україна не продає зброю, якщо вона необхідна на передовій. Контрольований експорт – не загроза, а продовження оборонної стратегії. Він дає державі ресурс утримувати виробничий темп, зберігати кадри, залучати інвестиції і підтримувати технологічну модернізацію армії.
Україна вступає в нову фазу – від держави, що просить зброю, до держави, котра її постачає. І це не про торгівлю війною, а про здатність забезпечити стабільність для себе і союзників.