“`html
Лауреати Нобелівської премії з економіки 2025 року, а саме Джоел Мокір, Філіп Агіон і Пітер Говітт, об’єднують різні погляди на аналіз чинників економічного прогресу, в тому числі через роль культури, новацій і суперництва. Яким чином ідеї, що зароджуються в соціумі, та економічне змагання можуть стати підґрунтям для тривалого розвою економіки? І чому українцям та українській владі вкрай необхідно стати «допитливими». Аналіз дослідження нобелівських лауреатів від старшого офіцера штабу 2-го корпусу НГУ «Хартія» та професора з практики Київської Школи Економіки KSE Павла Шеремети
Придбайте річну підписку на шість журналів Forbes Ukraine за вартістю чотирьох випусків. Якщо вам важливі якість, глибина та потужність реального досвіду, ця передплата саме для вас.
Могло б здатися, що питання «Як економіка розвивається?», за яке троє науковців здобули Нобелівську відзнаку з економіки у 2025 році, протягом тисячоліть мало б посідати центральне місце у роздумах людства. Проте, якщо навіть економічна теорія є досить молодою наукою, то питання економічного розвою вона системно поставила перед собою ще пізніше, лише 100 років тому.
Чотири способи осягнути, «як економіка росте»
«Впродовж багатьох років сучасні економісти намагалися зрозуміти прогрес чотирма різними шляхами», – зазначає британський економіст Деніел Сасскінд у власній праці Growth («Розвиток»).
Популярне Категорія Компанії Дата Вчора $30 млн на кліпах для Apple та Coldplay. Дарко Скульський перетворив відеопродакшн radioaktive на фаворита глобальних брендів. Як війна на нього вплинула?
Спершу, були ті, хто прагнув наслідувати масштабне бачення класичних соціальних теоретиків, створюючи великі, всеосяжні наративи. Потім були математики, які розробляли більш стримані, чіткі, дуже спрощені моделі, зосереджуючи увагу на конкретних рисах світу, котрі вони вважали важливими.
По-третє, існував підхід, котрий використовували експерти з обробки даних, які зверталися до історичних свідчень. Серед них – нобелівський лауреат Семен Кузнець, який на початку XX століття навчався у Харкові.
І наостанок, були фундаменталісти, об’єднані не стільки спільною методологією – соціальною теорією, математикою чи наукою про дані – як спільною пристрастю до пошуку дедалі глибших пояснень. Наприклад, Йозеф Шумпетер, який написав свою відносно невелику, але основоположну «Теорію економічного розвитку» у 1910 році, коли викладав у Чернівецькому університеті.
«Ці чотири «племена» піднімалися на ту саму інтелектуальну гору, намагаючись збагнути причини розвою, проте вони йшли до вершини різними шляхами», – робить висновок Саскінд.
Культура як основа розвою
Якщо цьогорічних лауреатів Філіпа Агіона та Пітера Говітта можна зарахувати до другого «племені» математиків, то Джоел Мокір є економічним істориком і належить до четвертого «загону» – фундаменталістів.
Минулорічні нобелівські лауреати з економіки – Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон – довели, що для економічного прогресу важлива якість інституцій. Джоел Мокір доводить, що культура теж має значення.
Ключова ідея Мокіра полягає в тому, що сучасний економічний прогрес бере початок з історичної еволюції культури, яка систематично створювала, перевіряла та застосовувала корисні знання, перетворюючи допитливість на продуктивність. Допитливість для нього – це не просто психологічна особливість; це культурне та інституційне явище, яке уможливило тривалі інновації.
Мокір стверджує, що технологічний поступ, а не лише накопичення капіталу чи збільшення кількості населення, є справжньою рушійною силою сталого економічного розвою. У цьому він і двоє його колег-лауреатів є помітними представниками школи ендогенного (внутрішнього) економічного розвою, ще недостатньо знаної в Україні, яка «застрягла» в парадигмі екзогенного (зовнішнього) розвою через посилення зовнішніх факторів – капіталу та праці.
Тому ми так багато продовжуємо говорити про потребу в інвестиціях, передусім закордонних (це вже велика помилка, оскільки іноземні інвестиції у світі складають ледве 3% від усіх інвестицій), повернення біженців і залучення мігрантів. І майже не згадуємо про необхідність підняття нашої низької сукупної факторної продуктивності (насамперед – через новації та технології), на якій акцентують як цьогорічні, так і чимало інших нобелівських лауреатів, як, наприклад, Роберт Солоу.
Цей американський економіст ще в середині минулого століття довів, що значна частина економічного розвою – 87,5%, якщо бути точним – була викликана чимось іншим, ніж збільшення інвестицій чи праці.
І Солоу стверджував, що «цим «чимось» має бути технологічний прогрес: коротко кажучи, зростання відбулося не завдяки використанню більшої кількості ресурсів, а завдяки більш продуктивному застосуванню цих ресурсів».
Це вкрай важливо саме для України, адже, за відомостями авторів торішнього звіту про світовий розвиток від Світового банку, який вони представили у Київській Школі Економіки і до якого долучились і Агіон, і Аджемоглу, до війни фізичний і людський капітал в Україні становив 133% від американського у співвідношенні до ВВП. Проте сукупна факторна продуктивність в Україні складала лише 17% від американської.
Технології – це не лише машини
Для Мокіра технології – це не просто машини, а «корисні знання», що за ними стоять. «Промислова революція не започаткувала винаходи, але вона започаткувала «метод винаходів», перетворивши його «з випадкової події на регулярну та звичну частину економіки».
Мокір ставить питання, чому промислова революція почалася саме в Європі, а не, наприклад, у Китаї, який в середні віки був економічно і технологічно більш розвинений, і вивчає для цього, зокрема, період 1500–1700 років. Він доводить, що політична роздробленість Європи стимулювала конкурентний «ринок ідей» і прагнення вивчати секрети та закони природи.
«Якби єдиний централізований уряд відповідав би за захист інтелектуального статус-кво, багато нових ідей, які врешті-решт призвели до епохи Просвітництва, були б придушені або, можливо, навіть ніколи не були б запропоновані», – пише Мокір у своїй праці «Культура зростання».
У цьому Мокір продовжує та уточнює логіку ще одного нобелівського лауреата Пола Ромера, інтелектуального засновника теорії ендогенного розвою.
Роботи Ромера були революційними. Як і ще один лауреат Нобелівської премії з економіки Роберт Лукас, Ромер і Мокір відвернули свій аналіз від фізичної, «відчутної» сфери економіки. Проте зрушення Ромера було набагато масштабнішим: замість того, щоб зосередитися, як Лукас, лише на навичках працівників, Ромер повністю перейшов від світу матеріальних об’єктів до світу нематеріальних ідей. Роблячи так, і Ромер, і Мокір залучили ту роботу, яку Лукас виконав щодо людського капіталу, зробивши її лише невеликою частиною набагато сміливішого наративу.
Зрештою, що таке людський капітал, як не ідеї, що зберігаються в головах людей?
Поєднання Джоела Мокіра у Нобелівській премії 2025 року разом із Філіпом Агіоном та Пітером Говіттом не є випадковим: ці троє представляють два взаємодоповнюючі виміри однієї великої теорії – повністю ендогенного, шумпетерівського бачення розвою, що охоплює все – від культури до конкуренції.
Якщо Мокір зосереджується на джерелах корисних знань, то Агіон і Говітт – на динаміці того, як новації стимулюють прогрес.
Якщо Мокір бачить механізмом розвою культурну та інституційну еволюцію допитливості, науки та технологій, то Агіон і Говітт – економічне змагання та шумпетерівське «творче руйнування» серед компаній.
Іншими словами, Мокір пояснює, ЧОМУ суспільства генерують ідеї, тоді як Агіон і Говітт – ЯК ці ідеї стимулюють прогрес за допомогою економічних механізмів.
Я уважно опрацював працю Філіпа Агіона The Power of Creative Destruction, щойно вона була видана ще у 2021 році, і цитував її майже на кожному своєму виступі.
«Творче руйнування – це процес, за допомогою якого постійно виникають нові новації, які роблять чинні технології застарілими; постійно з’являються нові компанії, щоб конкурувати з чинними; виникають нові робочі місця та види діяльності й замінюють поточні», – пише Агіон.
Творче руйнування, породжуючи ризики та потрясіння, якими необхідно управляти та регулювати, «водночас є рушійною силою капіталізму, що забезпечує його постійне оновлення та відтворення».
“`