Протягом останнього десятиліття українська система охорони здоров’я демонструє виняткову стійкість. Вона успішно адаптувалася до впровадження реформ, подолала виклики пандемії COVID-19 і продовжує функціонувати в умовах повномасштабної війни.
Медичні працівники несуть свою вахту, незважаючи на пошкоджену інфраструктуру, постійні обстріли та перебої з електропостачанням. Однак ця стійкість вимагає не лише здатності переживати нові удари, а й стратегічного розвитку.
Як наблизити якісну медичну допомогу до сільських громад та трансформувати досвід, отриманий під час війни, у рішення, що зміцнять систему в майбутньому? Відповіді на ці питання розглядаються у цій аналітичній замітці.
Ключові виклики
Проблеми з доступом до медичної допомоги є особливо гострими в сільській місцевості, де проживає близько третини населення України. Це зумовлено не лише відсутністю медичних закладів у деяких населених пунктах, а й значними відстанями: для багатьох мешканців найближча амбулаторія чи аптека знаходиться за понад 20 кілометрів від дому.
Дослідження “Обираючи сільську медицину під час війни” вказує на одну з ключових проблем – дефіцит медичних кадрів. Фахівці, які готові працювати в сільських громадах, очікують вищої заробітної плати, надання житла та транспортної підтримки. Навіть за таких умов, лише 43% медиків відчували впевненість у прийнятті самостійних клінічних рішень без консультацій з вузькопрофільними спеціалістами.
Це свідчить про те, що політика щодо медичних кадрів у сільській місцевості не може обмежуватися лише підвищенням заробітної плати. Лікарям необхідні професійні мережі підтримки, стабільний доступ до консультацій та допомоги профільних фахівців, можливості для постійного професійного розвитку, а також сприятливе соціальне середовище для них та їхніх сімей.
Необхідно переглянути підхід до позиціонування сільської медицини серед молодих фахівців. Можливо, наша поточна комунікація не відображає реальної цінності цієї роботи.
Сільський сімейний лікар – це не просто медик, віддалений від міського центру. Він може одночасно надавати допомогу дитині з інфекційним захворюванням, контролювати стан пацієнта з гіпертонією, проводити першу допомогу при травмах, підтримувати людей у подоланні психологічного стресу та навіть допомагати родинам у вирішенні соціальних питань. Таким чином, сільський лікар стає центральною фігурою в житті громади, виконуючи складні, але надзвичайно важливі функції.
Про зміну моделі
Традиційна модель системи охорони здоров’я базувалася на принципі звернення пацієнта до медичного закладу. Однак для сільських громад, де інфраструктура та громадський транспорт часто розвинені недостатньо, доцільніше розглянути зворотний підхід: як зробити медичну допомогу доступнішою для мешканців?
Це не означає повну заміну стаціонарних закладів мобільними бригадами. Йдеться про формування гнучкої та справедливої системи безперервної медичної допомоги, де стаціонарні пункти первинної медичної допомоги доповнюються мобільними бригадами, громадськими медичними працівниками, телемедициною та виїзними спеціалістами.
Існують успішні міжнародні практики, які можуть слугувати прикладом. Бразильська стратегія сімейної медицини акцентує увагу на ролі громадських медичних працівників у командах первинної допомоги. Вони працюють з родинами, розуміють потреби місцевих громад і виступають сполучною ланкою між населенням та системою охорони здоров’я. Цей підхід сприяв розширенню доступу до первинної медичної допомоги та позитивно вплинув на показники здоров’я населення.
Україні не обов’язково повністю копіювати іноземні моделі. Важливіше – переосмислити власну систему медичних кадрів, щоб вона відповідала реальним потребам громад, а не вимагала від людей подолання значних відстаней для отримання базової медичної допомоги.
Прикладом може слугувати британська модель, де сімейний лікар може рекомендувати пацієнтові участь у немедичних активностях, що покращують здоров’я та самопочуття. Це можуть бути групові прогулянки, заняття садівництвом, хорові співи чи відвідування культурних заходів.
Хоча це може здаватися незвичним для українських реалій, сама ідея є фундаментальною: здоров’я – це не лише відсутність захворювань. На нього впливають житлові умови, зайнятість, соціальні зв’язки, культура та навколишнє середовище.
Ці аспекти відкривають можливості для залучення приватного сектору, адже здорове населення є основою економічної стійкості.
Здорові люди є більш продуктивними, здатними до навчання, можуть належним чином дбати про свої родини та активно брати участь у місцевій економіці. Натомість, поганий стан здоров’я призводить до втрати робочої сили, зниження продуктивності, передчасного виходу на пенсію та збільшення потреби в дороговартісній спеціалізованій медичній допомозі.
З точки зору економіки охорони здоров’я, інвестиції в профілактику та доступну первинну медичну допомогу слід розглядати не як витрати, а як інвестиції в людський капітал, продуктивність та загальну стійкість економіки.
Система, що працює для людей
Існує багато потенційних напрямків для партнерства. Цифрові компанії можуть сприяти інтеграції сільських лікарів із профільними спеціалістами та розвитку телемедицини. Транспортні та логістичні компанії можуть підтримувати мобільні медичні бригади та доставку ліків. Енергетичні компанії – допомагати у створенні надійних систем енергозабезпечення для сільських медичних закладів.
Міжнародний комітет порятунку (International Rescue Committee) не ставить за мету замінити українську систему охорони здоров’я. Наша місія – підтримувати її, навчатися разом із українськими фахівцями та тестувати підходи, які в майбутньому можна буде масштабувати та впроваджувати на місцевому рівні.
Там, де поточна система не може забезпечити повне охоплення, ми підтримуємо мобільні бригади, одночасно допомагаючи місцевій владі зміцнювати постійні медичні послуги.
Наприклад, у межах одного з проєктів надання допомоги вдома, центр первинної медичної допомоги та центр соціальних послуг мали труднощі з координацією направлень пацієнтів та доступом до них. Замість створення паралельної структури, ми забезпечили команди електровелосипедами та допомогли впровадити простий протокол направлення. Це покращило координацію між службами, підвищило задоволеність працівників та, зрештою, сприяло кращому охопленню пацієнтів.
Війна прискорила впровадження інновацій в Україні. Наше завдання зараз – зберегти ці досягнення та трансформувати їх у стійкі політики, механізми фінансування та практичні рішення, які працюватимуть не лише в умовах кризи, а й у мирний час.
10 вересня в Києві відбудеться конференція «Сільська медицина під час війни», організована Міжнародним комітетом порятунку. Захід об’єднає українських політиків, медичних працівників, представників місцевої влади, науковців, донорів та міжнародних експертів.
Учасники обмінятимуться досвідом України та інших країн, а також обговорять ключове питання: як побудувати сільську систему охорони здоров’я, достатньо сильну, щоб підтримувати українські громади протягом поколінь.