Юристка за покликанням, Альона Шкрум була народною обраницею восьмого, а згодом дев’ятого скликань Верховної Ради, обраною за партійним списком «Батьківщини». У поточному скликанні вона була залучена до роботи в комітетах, що стосуються організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, а пізніше — з питань фінансів, податкової та митної політики. Наприкінці 2024 року вона склала депутатські повноваження та зайняла посаду першої заступниці міністра розвитку громад і територій Олексія Кулеби. У липні 2026 року, у зв’язку зі змінами в уряді, це міністерство було розділено на два: Міністерство у справах громад, територій та переселенців і Міністерство з питань відновлення, інфраструктури та транспорту. Команда Мінрозвитку передає справи командам новопризначених міністрів — Віталія Безгіна та Миколи Калашника.
У рамках проєкту «Сила вибору» Голова Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська веде діалог з Альоною Шкрум щодо роботи, виконаної за два роки у сфері відновлення, готовності громад до ще однієї складної зими, різних шляхів залучення коштів для відбудови зруйнованого Росією, а також щодо комунікації, якої бракувало попереднім складам Кабінету Міністрів.
Ольга Айвазовська, Голова правління Громадянської мережі ОПОРА
Додати LB.ua як бажане
джерело в Google
Фото: Олег Стругоряну Альона Шкрум
«Вважаю помилкою поділ цього міністерства»
Пані Альоно, які наслідки матиме поділ Мінрозвитку на два міністерства? Особливо з огляду на час, необхідний для підготовки до зими.
Я вважаю рішення про поділ цього міністерства помилковим. Принаймні тому, що напередодні опалювального сезону, перед зимою, потрібна максимальна координація. Не варто вносити зміни, які вибивають нас із ритму. Однак уряд і парламент вже ухвалили таке рішення. Сподіваюся, що двоє міністрів швидко проведуть процес розподілу. Зазвичай це займає до 90 днів, а у нас залишилося менше 20. Нам усім у цій країні належить пережити зиму. Від того, наскільки швидкими та якісними будуть рішення, залежить, якою буде зима.
Реклама
Який головний виклик стоїть перед новоствореними міністерствами?
Обом міністрам зараз необхідно повністю зануритись у роботу та докладати зусиль, що вдесятеро перевищують ті, які знадобилися б, якби міністерство залишалося єдиним.
Ми мали змогу бачити загальну картину, оскільки відповідали як за регіони та громади, так і за житло, ЖКГ, відновлення та транспорт. Ми спостерігали за міграцією людей залізницею, виявляли проблемні ділянки, аналізували конкуренцію між різними видами транспорту, щоб визначити оптимальні шляхи розвитку. Якщо певний напрямок має якісну залізницю, яку ми захистили, то немає сенсу будувати там же й дорогу та запроваджувати нові автобусні маршрути. Ми мали стратегічне бачення ситуації в регіонах: хто справляється, хто ні, кому потрібне посилення, кому — допомога, куди варто спрямувати гранти, а куди — кредити.
Тепер це буде розділено. Один міністр матиме максимально повне уявлення про стан справ у регіонах, громадах, з місцевим самоврядуванням, а інший міністр займатиметься відновленням, хоча все відновлення відбувається саме в громадах і регіонах. Я сподіваюся, що вони працюватимуть злагоджено, а прем’єр-міністр координуватиме їхню діяльність, оскільки багато аспектів залишаються неможливими без його підтримки. Однак така координація стане значно складнішою.
Фото: facebook/Міністерство розвиткугромад та територій України Житловий квартал на місці зруйнованого військового містечка в Гостомелі, липень 2026 р.
Як саме буде поділено міжнародні програми, ми поки що не знаємо. Але немає сенсу скаржитися, адже рішення вже ухвалено, парламент проголосував. Треба стиснути зуби і працювати.
Як відбувається процес передачі справ у міністерствах після призначення нового керівництва? Чи забезпечена наступність реалізованих політик?
Реклама
В українській політиці існує невиправдана практика: коли приходить новий керівник, а попередній звільняється, то всі документи забираються, ключові співробітники йдуть, все закривається, втрачається, нічого не передається. Мовляв, нехай самі розбираються, бо ми колись так само розбиралися. Під час війни це категорично неприпустимо, оскільки це призведе до катастрофічних наслідків.
Коли ми прийшли до міністерства, ми не могли знайти деякі офіційні документи і мусили створювати їх заново: вони були втрачені, їх хтось забрав. Також було складно, тому що після звільнення Олександра Кубракова до нашого приходу міністерство залишалося без керівника протягом шести місяців. Не було бюджету, не було «перехідної книги». Донори не хотіли взаємодіяти, нічого нового не підписували.
Зараз ми передаємо міністерство у задовільному стані. Я надала обом міністрам однакову інформацію — вони самі її розподілять. Те саме я передала прем’єр-міністру та його команді, особливо щодо питань, де потрібна допомога голови уряду.
Наскільки стабільну основу для раннього відновлення вдалося сформувати? Які напрямки держава повинна пріоритезувати, враховуючи, що відновленням тепер займатимуться два міністерства?
Про відновлення як необхідність для громадян ми говоримо тоді, коли зруйновано дорогу, міст, портову інфраструктуру, школи, лікарні, дитячі садки, житло.
Фото: Зоряна Стельмах На місці обстрілу багатоповерхівки в Києві, 14 травня 2026.
Ми маємо колосальну кількість зруйнованого житла. Якщо людям ніде жити, вони спочатку тимчасово зупиняться у друзів чи родичів, а потім виїдуть до Польщі чи Німеччини і не повернуться. Нам було важливо з самого початку війни донести до всіх партнерів, що не можна чекати завершення війни, а лише потім братися до відновлення. Бо ми втратимо колосальну кількість людей — не шість або сім мільйонів переселенців, а половину України. Якщо в Харкові, Херсоні, Миколаєві, Сумах, Запорізькій, Київській, Чернігівській областях ми не будемо відновлювати житло, дороги, мости, системи тепло- і водопостачання, то люди не зможуть там залишатися, а Росія саме цього й прагне. Напівпорожні міста набагато легше захопити.
Для нас пріоритетом було пояснити, що ми будемо відновлювати все це навіть під ракетними обстрілами. Ми будемо відновлювати Харківську область за 30 кілометрів від Росії, тому що необхідно, щоб люди могли там жити, орендувати квартири, сплачувати податки, розвивати бізнеси, відкривати кав’ярні — навіть зараз. Треба надати їм страхування, доступні кредити для бізнесу, компенсацію «єВідновлення» за пошкоджене житло, щоб вони могли самостійно його відновити та відбудувати за державні кошти. Ці кошти нам необхідні. Їх небагато у державному бюджеті — він повністю спрямовується на армію, тому вони потрібні від країн-донорів.
«Ми відновили кредитні програми, отримали нові грантові угоди й уперше заговорили про можливість приватних інвестицій»
Як Україна отримує фінансування на відбудову? Хто надає кошти?
Реклама
Існує сформована, хоч і не дуже публічна, але ефективна платформа донорів. Членами платформи донорів є всі країни, які надали нам понад мільярд доларів або щонайменше 1% ВВП. Країни, що надали менше мільярда, є спостерігачами. Ця платформа слугує для комунікації прем’єр-міністра, міністра та його заступників з партнерами щодо найважливіших питань.
На початку ми мали майже виключно кредитні кошти, які залишилися з попередніх років. Їх було небагато, і частково кредитні програми були призупинені. Ми заявили про необхідність їх відновлення. Наразі повертати кредити важко, але є області, громади та держава, які надають гарантії повернення цих кредитів.
Фото: Олег Стругоряну Альона Шкрум і Ольга Айвазовська
Також ми знайшли багато грантів. Японці, наприклад, надали значну суму для громад — на відновлення, теплопостачання, когенераційні установки, підготовку до зими. Існують і інші програми, що передбачають як кредити, так і гранти. І, звісно, приватні інвестиції. Нам потрібно було залучити всі ці джерела.
Приватні інвестиції наразі лише розпочинаються. Ми зробили значний крок від початку війни, коли всі країни-партнери та бізнес очікували її завершення і планували заходити лише після припинення російських атак дронами та ракетами. Так відбувається в ідеальному світі, але ми бачимо, що війна може не завершитися швидко, а нам потрібно вже зараз зберегти людей і відновити економіку.
Ми відновили кредитні програми, отримали нові грантові угоди. На кожній конференції ми підписували 20–30 нових угод, які потребують реалізації.
Ми вперше залучили приватні інвестиції у відновлення шляхом страхування ризиків. Якщо ви — великий, надійний європейський бізнес, то, ймовірно, не захочете заходити в Україну, якщо вам ніхто не застрахує воєнні ризики. Зараз така можливість існує. Ми домоглися того, що європейським компаніям буде надаватися страхування воєнних ризиків, а тепер нам потрібно запропонувати їм конкретні проєкти для інвестування.
Над усіма цими процесами ми працювали останні 600 днів, щоб усі чотири механізми — гранти, кредити, їх комбінація та приватні інвестиції — стали доступними для нас. Щоб переконати партнерів, що відновлення потрібно розпочинати вже зараз, а не чекати. Ця робота тривала не один місяць на рівні президента, прем’єр-міністра та нашого міністерства.
Не всі партнери досі погоджуються з цим. Південна Корея заморозила всі процеси і зараз не бере участі у відновленні України, очікуючи на завершення війни. А Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія та ще кілька держав надали найбільше фінансування порівняно з їхніми ВВП. Вони вчаться у нас, переймають наші технології, просять навчити їх захищати критичну інфраструктуру. Вони розташовані близько до Росії і добре розуміють, що таке Путін, тому найбільше інвестують у наше відновлення.
Реклама
Фото: facebook/Київводоканал Обладнання для ремонту систем водопостачання данської компанії Novafos, благодійна допомога Київводоканалу.
Як держава визначає перелік стратегічних об’єктів для відновлення, що потребують зовнішнього фінансування?
Мінрегіон спільно з експертами Світового банку, Європейського Союзу та ООН підготував п’ять звітів про всі завдані збитки та потреби для відновлення. Протягом трьох місяців ми збирали інформацію та оцінювали всі пошкодження в кожній сфері: від культури до приватного бізнесу, транспорту, сонячних панелей, пам’ятників, шкіл, укриттів тощо. Ми оцінювали збитки та потреби у фінансуванні. Фахівці Світового банку навіть враховують втрачену вигоду, податки, прибутки підприємств.
Цей звіт — найважливіший документ, на який усі спираються, оскільки він викликає довіру. Він містить конкретну цифру, розраховану експертами, які мали подібний досвід у Секторі Газа, країнах колишньої Югославії після війни, Ємені, багатьох інших регіонах.
Якщо нам нададуть 588 мільярдів доларів, ми зможемо відновити майже все пошкоджене. Наскільки ця сума велика чи мала? Вона приблизно у 25 разів перевищує збитки, завдані всім країнам колишньої Югославії після війни. А наша війна ще триває, і щодня додаються нові руйнування.
Якщо нам передадуть 300 мільярдів доларів заморожених російських активів, ми покриємо трохи більше половини збитків. Ще, припустимо, 150 мільярдів ми зможемо отримати за допомогою кредитів від іноземних партнерів. Кредити ми будемо виплачувати протягом 30 років. Можливо, колись частину попросимо списати — інші держави теж так робили.
Кредити, до речі, найдешевші, коли їх надають безпосередньо інші держави. Я, наприклад, відповідала за угоди з Італією — кредити під 0% на 30 років. А Європейський інвестиційний банк, який є спільним для ЄС, надає кредити під 3,5% на 25–30 років, і перші 7–10 років можуть бути пільговими, коли майже не сплачується основна сума кредиту, лише відсотки. Це найкращі кредити у світі.
Але все одно залишається частина потреб, яку ми не знаємо, як закрити, навіть якщо нам передадуть усі активи Росії. Тому ми наголошуємо: «Нам потрібні приватні інвестиції». Оскільки найбільш зруйновані житло, інфраструктура, дороги, порти, логістика, водопостачання, мережі, то це те, що ми не будемо продавати під приватні інвестиції. Ми не приймали рішення про приватизацію всіх водоканалів чи портів. Це точно не на часі.
Фото: Олег Стругоряну Альона Шкрум
Вперше ми розпочали механізм державно-приватного партнерства. Коли інвестор заходить, а держава залишається власником об’єкта і передає його в управління. Наприклад, концесія терміналів портів. Ми не готові продавати стратегічну інфраструктуру, але готові віддавати її в управління на конкурсних засадах тим, хто запропонує кращі умови.
Реклама
Так функціонують найбільші та найефективніші порти у світі, оскільки приватний оператор працює більш результативно. Ми довго готували аргументи як для прем’єр-міністра, так і для президента. Не було очевидним, чи зараз слушний час для запровадження таких концесій. Проте ми вирішили спробувати і запустили першу концесію контейнерного терміналу порту Чорноморська.
Залежно від успішності цього кейсу, ми зможемо залучити більше інвестицій: у сферу водопостачання, водоканалів, доріг. Якщо у нас немає коштів на ці інвестиції, а у приватних компаній вони є, і вони можуть краще управляти цими процесами, то це чудово.
«Інвесторів у світі багато, але вони не заходять в Україну, бо бояться і не бачать конкретних проєктів»
Чому саме термінал у Чорноморську було обрано як перший проєкт державно-приватного партнерства?
Чотири компанії з десяти найбільших світових операторів офіційно подали заявки на концесію контейнерного терміналу і беруть участь у конкурсі. Якщо вони там з’являться, це стане фактором безпеки для Росії. Одне — бомбити українські судна та термінали, інше — бомбити термінали найбільших світових операторів. Особливо якщо компанії, які отримають різні концесії, будуть з різних континентів: хтось з Європи, хтось з арабського світу, хтось з Америки.
Для нас було важливо перевірити, чи будуть взагалі такі оператори брати участь у цьому конкурсі. Ми встановлюємо критерії, заявляємо, що передамо цей термінал в управління на 40 років, але вимагаємо, щоб компанії не звільняли людей протягом 5–10 років і вклали близько 150 мільйонів євро. Україна зараз не має таких коштів. І ми вимагаємо забезпечити завантаженість терміналу. Обов’язковий мінімум — 200 тисяч контейнерів на рік, але насправді порт може обробляти мільйон.
Фото: Олег Стругоряну Альона Шкрум і Ольга Айвазовська
Цей термінал обрали не лише тому, що він глибоководний. Десять років тому через нього проходило 50% контейнерних перевезень країни, а зараз — нуль. Це пов’язано зі складнішою логістикою, але головним чином — з відсутністю коштів та інвестицій. Він застарілий, не модернізований, тому для його запуску потрібні вкладення.
Виділити з державного бюджету 100 мільйонів доларів? У нас їх просто немає. Взяти кредит теж складно, і тоді потрібен дуже кваліфікований управлінець, а держава має обмежені можливості для керування подібними проєктами. Тому краще залучити провідного портового оператора, який має власні контейнери, знає, як це робити, і готовий вкласти туди мільярди.
Який інтерес інвесторів у відновленні мостів та доріг? Чи не стануть вони платними?
Державно-приватне партнерство не обов’язково передбачає платні дороги. Є приклад Польщі. Коли держава не може взяти великий кредит на мільярд доларів, — а ми зараз не можемо взяти такий кредит, державний бюджет його не потягне, — можна на конкурсних засадах залучити компанію, яка запропонує найкращі умови реконструкції дороги до порту або пункту пропуску, і яка буде її обслуговувати, не роблячи платною. А ми будемо виплачувати мільярд протягом багатьох років. Тобто компанія виступає як величезний банк у сфері обслуговування доріг. У Польщі держава виплачувала кошти десять років, але дороги не стали платними.
Чи можливі приватні інвестиції у соціальну сферу, де потрібне не лише відновлення, а й підвищення енергоефективності?
Реклама
На об’єктах, які ми відновлюємо, ми одразу встановлюємо сонячні панелі, забезпечуючи таким чином енергоефективність — наприклад, у дитячих садках. Це одноразово дороге вкладення: потрібно встановити насоси, тепловий пункт, мережі, сонячні панелі. Простіше було б відновити без цього, але ця інвестиція окуповується за два-три роки, особливо зараз, коли у нас є блекаути.
Мер Тернополя подав один із садочків на нашу програму, взявши кредит для забезпечення енергоефективності. Коли температура на вулиці становила –15°, під час блекауту, температура в закладі знизилася лише на 1°, і діти могли там перебувати, бо було тепло. Навколишні садочки тоді були непридатними: втрачали тепло через вікна та старі насоси.
Фото: ternopilcity.gov.ua Роботи з термомодернізації в дитсадку №1 в Тернополі, травень 2026 р.
Такі інвестиції можуть робити і приватні компанії — одноразово сплативши кілька мільйонів доларів, а надалі садочок, міський голова, громада повертатимуть їх невеликими частками протягом 10 років.
«Штучний інтелект може показати, де найбільше потрібне посилення»
Як визначається пріоритетність об’єктів відновлення за кошти державного бюджету?
У нас немає єдиного пулу коштів для вибору пріоритетних напрямків фінансування. Існує три тисячі об’єктів з різних сфер і програм.
Коли я прийшла до міністерства, там були Excel-таблиці формату А3. На кожну нараду — різні таблиці, на кожен проєкт — різні таблиці з великою кількістю цифр. Перше, що спало на думку, — це необхідно оцифрувати ці дані, а не тримати їх у таких таблицях, і розмістити на карті України, щоб побачити наш портфель як держави, адже міністерство відповідало за 90% всього відновлення. Крім нас, у відновленні беруть участь Мінекономіки, приватний бізнес та енергетичні компанії.
Нам допомогла українська IT-компанія Sigma. Вони представили цей проєкт на конференції у Гданську. У базі 68 програм, і по кожній можна побачити, як обиралися об’єкти. Більшість цієї інформації є в системі DREAM. Об’єкти для більшості програм ми відбирали через цю систему. Громади подавали об’єкти, визначали пріоритети, брали участь у конкурсі, а ми та банк обирали проєкти для реалізації.
Ці кошти є доступнішими за міждержавними угодами з європейськими банками. Ми підписали і ратифікували багато таких угод, але вибір робимо не лише ми. Вибір здійснюють, зокрема, і банки — за прозорою процедурою. Останньою під час моєї роботи в міністерстві була угода на 100 мільйонів євро на водопостачання та водовідведення.
Заявки могли подавати громади та комунальні підприємства. Єдине обмеження — у населеному пункті має проживати щонайменше десять тисяч людей. Загальна сума заявок склала 600 мільйонів євро.
Ми з профільним сектором та банком розробили критерії оцінювання. Якщо заявка та документи розроблені за останні два роки, присвоюється більше балів, ніж якщо документи та інвестиційний план застарілі. Якщо в населеному пункті є багато переселенців — більше балів, якщо це прифронтовий регіон — також. Таким чином формується прозорий перелік, а потім ті, хто отримав найбільше балів, отримують фінансування.
Фото: Олег Стругоряну Альона Шкрум
Чи прогнозувалася міграція для планування відновлення?
Ні. Ми намагалися налагодити комунікацію з Міністерством освіти, щоб розуміти, яка школа, відповідно до реформи, приймає найбільше дітей. Нам цікаво створити одну велику школу в районі, де забезпечена енергоефективність, є хороші вчителі, великі класи, встановлені сонячні панелі, обладнана кухня, укриття. Це наш пріоритет. Те саме стосується лікарень. Міністерство охорони здоров’я повідомляє нам: «Це базова головна лікарня, вона пріоритетна», — і ми враховуємо це. А щодо міграції, щодо того, як рухатиметься фронт, скільки зараз у нас населення і скільки буде, нам би хотілося знати, але таких даних у нас немає.
Чи застосовується штучний інтелект для визначення пріоритетних об’єктів?
На конференції у Гданську ми вперше представили попередній прототип системи, в якій ШІ дозволяє оцінювати стійкість регіону: теплопостачання, резервне живлення, наявний обсяг генерації та необхідний, рівень фізичного захисту та додаткові потреби. Оцінювати це зараз можна не через наради чи координаційні штаби, а надавши доступ до даних штучному інтелекту. Він покаже, де найбільше потрібне посилення, і розрахує індекс стійкості регіону.
Індекс демонструє, що одні регіони спрацювали чудово, а інші, зокрема Київ, перебувають у складній ситуації. Я досі не бачила плану щодо Києва. Це мене шокувало, бо я киянка. Зима була дуже важкою, ми всі її пам’ятаємо.
Ми створили прототип спільно з американською компанією Palantir — одним із лідерів у сфері прогнозування у світі. Я сподіваюся, що цей процес триватиме, бо аналогів у світі немає.
Чому обсяг зобов’язань щодо відбудови, про які заявляють міжнародні партнери, зменшився з часів конференції у Лондоні до нинішньої у Гданську з 70 до 10 мільярдів євро? Чи були завищені очікування, а тепер оцінки стали більш прагматичними?
Виступити на сцені та оголосити, що на наступні десять років буде виділено 10 мільярдів — це одне, а підписання конкретних угод — зовсім інше.
На початку було багато обіцянок. Потім, коли справа дійшла до фінансів, виявилося, що хтось не готовий надавати значну кількість грантів. Хоча такі країни, як Естонія, Литва, Латвія, надали дуже багато порівняно зі своїм ВВП. Найбільше, до речі, саме Естонія.
Фото: ua.urc-international.com/ Під час Конференції з питань відновлення України (URC 2026) у місті Ґданськ , 25 червня 2026 р.
Хтось готовий надавати кредити, але Єврокомісія та Євросоюз є дуже бюрократизованими. Під кожен євро кредитів, який вони нам надають, недостатньо лише гарантії нашого державного бюджету, нам потрібні також їхні гарантії. Ми постійно критикували їх за повільність: ми підписали угоду, а вони не можуть протягом пів року надати нам під неї гарантії. Ми б вже відновили кілька шкіл, а нам кошти надійшли лише до казначейства.
Країни, які переорієнтувалися на швидкі воєнні рейки для нашого відновлення та власного захисту, — це Швеція, Фінляндія, Норвегія, Данія, Литва, Латвія, Естонія, можливо, ще кілька. Інші не переорієнтувалися, як і Єврокомісія.
Нещодавно в Брюсселі відбувся форум щодо цивільного захисту. Єврокомісарка Аджа Лябіб почала серйозно займатися цим питанням. Вони обмірковують, як їм готуватися до оборони, до можливої війни або принаймні до дронових ударів. Деякі держави, зокрема Фінляндія та Швеція, відвідали нас, вивчили ситуацію і вже роздали кожному міському голові брошуру про те, що робити у разі війни. А деякі держави відмовляються обговорювати та обдумувати це.
Так само і з фінансами. Спочатку вони були емоційно готові допомагати, а потім виникла купа бюрократичних перешкод. Зараз наші цифри, здається, менші, але реальних коштів на відновлення надходить більше, і ми вже розуміємо, що робити.
«Знаєте, на скільки програм подався Київ? На жодну»
Як великі міста готуються до зими?
Коли ми розраховували індекс стійкості, то враховували, що є міста, такі як Київ, яким просто неможливо нормально підготуватися, тому що система дуже централізована. Влучили в одну ТЕЦ, зруйнували її — і потрібно три роки, щоб її відновити. Є міста — Чернігів, Черкаси — в яких не було ТЕЦ, де система децентралізована. Їм легше.
Водночас ми бачили різницю в підходах до підготовки міст. Ми не є міністерством, яке підпорядкувало собі всі міста військовою диктатурою. Ми працюємо в рамках децентралізації. Тобто маємо отримати інформацію від міського голови, керівників підприємств, водоканалів. Вони повинні повідомити, скільки коштів їм потрібно, скільки генераторів. Взимку ми щоранку проводили наради. Так ми визначали пріоритети. Наприклад, у Миколаєві взагалі нічого немає — отже, всі генератори, всі потужності потрібні туди.
Фото: Сєнкевич Онлайн Миколаїв отримав 226 дизельних обігрівачів та 8 генераторів.
Як держава, ми повинні допомагати, надавати або генератори, або кошти від донорів, або кредити, або гранти, або програми з державного бюджету, виділяти кошти з резервного фонду. Але вони самі повинні визначити, розрахувати та повідомити нам про свої потреби. Міністр відновлення не буде їздити до кожного міста та керувати ним. Для цього є міський голова.
Прифронтовий Харків подавав заявки на всі можливі кредитні та грантові програми. Частину програм вони виграли, а частину не змогли реалізувати, бо не змогли б повернути такий кредит. Ми шукали шляхи, як їм отримати кредит, і допомагали складати заявки.
У Львові пан Садовий вже тривалий час є міським головою. Він досвідчений, має багато міжнародних ресурсів. У нас є програми, де половина з першої десятки — це Львів за балами. Він вміє це робити, він надзвичайно активний, шукає можливості, подає заявки.
Знаєте, на скільки програм подався Київ? На жодну.
Які виклики існують у підготовці до наступного опалювального сезону в столиці?
У Києва є фінанси та можливості, але потрібна людина, яка візьметься за проєкт, дасть доручення, скаже: «Мені потрібен цей проєкт, цей кредит на воду, потрібно щось ще».
Ми з паном Кличком за зиму зустріли багато генераторів, які ми вибивали від Єврокомісії саме для Києва, бо він був у найскладнішій ситуації. Генератори, які ми вибивали у французів, також надійшли. Але також необхідно вміти швидко їх встановлювати. Розставляти пріоритети. Це складно, але ми не можемо виконувати цю роботу замість Києва.
Фото: EPA/UPG Зруйнована внаслідок російських ударів Дарницька теплоелектростанція в Києві, 4 лютого 2026 року.
Коли ми розглядали найгірший сценарій, — а це, на мою думку, необхідно робити, — то були готові організувати евакуацію людей безкоштовно, за зверненням через «Дію», до місць тимчасового проживання з компенсацією. Ми проаналізували, скільки є місць, де є гаряча вода та теплопостачання, і скільки коштів на це потрібно. Виявилося, що близько 250 мільйонів гривень, але не більше.
Коли ми обмірковували ідею евакуації, самі кияни висловилися проти. Я відвідувала пункти незламності на лівому березі. В одному з них я була з посолкою ЄС Катаріною Матерновою. Поспілкувавшись, ми з’ясували, що люди не мали наміру їхати. Вони казали: «Скільки? Два тижні? Ми перечекаємо. Дочекаємося, коли будуть наступні генератори».
До цього ми ніколи не бачили таких руйнувань критичної інфраструктури. Зараз ми вже розуміємо, що це таке. Ми цілий рік працювали над облаштуванням фізичного захисту, проводили розрахунки, отримали один із траншів Європейського Союзу на плани стійкості, тому маємо бути краще підготовленими. Я сподіваюся, що Київ максимально використає наявний час.
Чи має уряд спільно з місцевим самоврядуванням посилено комунікувати про можливості для ОСББ, не відкладаючи це до жовтня?
Наші громадяни набагато сильніші, ніж ми думаємо, але вони вимагають правди. З ними потрібно чесно розмовляти. Треба сказати: якщо ситуація погіршуватиметься і Росія продовжуватиме удари, для такого міста, як Київ, неможливо побудувати ідеальну альтернативну систему опалення і живлення. Однак можливо закрити певні прогалини.
У нас є багато програм з енергоефективності. Ми запровадили програму «СвітлоДІМ» — ОСББ або керуюча компанія встановлює генератор для ліфта та системи водопостачання. Фонд енергоефективності, який я також координувала, дозволяє отримувати сонячні панелі для ОСББ. ОСББ має проголосувати за це і сплатити лише 30%, а 70% покриває держава. Якщо в 10 тисячах будинків це буде реалізовано, це кардинально змінить Київ.
Фото: kyiv1.com Сонячні панелі на даху ОСББ ‘Художник’ в Києві.
Держава пропонує варіанти, ми готуємося до несприятливої ситуації і будемо допомагати, але потрібно, щоб долучилися всі — від міського голови до мешканців ОСББ. Моя колега, яка працювала в напрямку енергоефективності, не змогла створити ОСББ у своєму будинку. Це також проблема, що деякі люди не готові і не бажають брати на себе відповідальність.
Коли в Києві буде достатньо укриттів? Які рішення можливі?
Міністерство мало три програми раннього відновлення, за якими місцева влада через систему DREAM може подавати заявки і отримати грант на облаштування укриттів.
Київ є зоною пріоритету. Чи користувалися вони цією можливістю, чи ні — я не знаю. Не можу точно сказати, скільки укриттів було створено і скільки ще потрібно.
Агентство відновлення розробило в експериментальному порядку інноваційне рішення — мобільні укриття, створення яких коштує вдесятеро дешевше, ніж будівництво чи відновлення стаціонарних. Мобільне укриття вже встановлено у Бородянці — містечку, яке було зруйноване на 80% і яке комплексно відновлювали. Рекомендую туди завітати, подивитися.
Укриття має футуристичний вигляд, наче з фільму «П’ятий елемент». Це конструкція, в якій може розміститися 50, 10 або 150 людей. Таке укриття збирається за кілька тижнів, за потреби — навіть за тиждень, закопується, а потім його можна розкопати і перевезти. Всередині є кондиціонер, телевізор, туалет. Туди може заїхати людина на інвалідному візку. Це чудова технологія, розроблена українцями. Нею зацікавилися американці, щоб, приїжджаючи, використовувати їх як готелі.
Війна — це постійна боротьба з часом. Мета Росії — зруйнувати все максимально, щоб унеможливити перебування великої кількості людей, а наше завдання — відновлювати швидше, ніж Росія руйнує. Нам потрібно робити це ще швидше і ще інноваційніше. Ми не можемо просто будувати стаціонарні укриття, або лише відновлювати наявні. Інноваційні ідеї — це те, за чим майбутнє. Ідею укриттів ми знайшли. Ідеї щодо захисту «Укрзалізниці» — також. Вони зараз можуть навчати світ, як працювати в умовах такої масштабної катастрофи. Ми втратили понад 200 локомотивів, але потяги продовжують курсувати. У Європі, повірте мені, ніхто б нікуди не їздив.
Фото: Укрзалізниця Пошкоджений російським дроном локомотив.
На сьогодні у нас зруйновано три мільйони одиниць житла, де «одиниця» — це квартира, гуртожиток, приватний будинок. Це більше, ніж все житло в Данії. В таких умовах інша країна, мабуть, давно б припинила своє існування, була б завойована, а ми — ні.
Ми видавали житлові сертифікати. Люди через «Дію» можуть оформити кредити за програмою «єВідновлення». Фонд енергоефективності за програмою «ВідновиДІМ» відновив дві тисячі будинків за два роки.
Зруйновано чотири тисячі кілометрів доріг. Це як дорога до Брюсселя і трохи назад. У Дорожньому фонді бракувало коштів. Після зими стан доріг був поганим. Ми зібралися, отримали фінансування, підписали міжнародні угоди, і зараз ситуація з дорогами покращилася. Ми — країна, яка здатна зібратися попри все і здатна до інноваційних, швидких рішень. Нам бракує координації, взаємної довіри та системності.
«Для країни погано, коли люди не хочуть йти в уряд»
Як підвищити помітність роботи уряду? Що впливає на суспільну довіру до нього?
Проблема передусім у тому, що люди не хочуть йти працювати в уряд. Знайти помічників на хорошу зарплату — навіть не на державну службу, а на європейські донорські проєкти — стало надзвичайно складно. Якщо раніше на конкурс на посади, наприклад, до Офісу реформ, де пропонуються високі зарплати, претендували 20 людей на місце і боролися за неї, то зараз приходять двоє, які проживають за кордоном, і ми не можемо взяти нікого.
Ми дуже втомилися, всі травмовані на п’ятому році великої війни. Нам потрібно знайти в собі сили знову перезавантажитися. Але для країни є поганим знаком, коли люди не бажають йти до уряду. І тому, що не вірять, і тому, що стомлені, і тому, що уряд є непомітним.
Проблема з видимістю роботи уряду полягає в тому, що в мирний час ми б публічно анонсували відкриття кожного з трьох тисяч об’єктів після відновлення. Тепер про 90% цих об’єктів ми не говорили. Наша позиція полягала в тому, що краще не казати і не отримувати схвалення, ніж сказати — і завтра туди прилетить. У містах, де було зроблено багато об’єктів, де відкрили нові школи, укриття, водоканали, очисні споруди, люди про це знають.
Мені здається, що під керівництвом нового прем’єр-міністра, який надзвичайно орієнтований на бізнес і на результат, зараз вдалий момент для того, щоб усе це перезавантажити.
Фото: Олег Стругоряну Альона Шкрум
Цифри свідчать, що Росії нічого не вдасться. Але для цього нам потрібні фінанси, більше міжнародної підтримки, допомоги, а всередині — трохи більше координації дій, трохи більше нової коаліції, нового соціального договору: ми всі разом це все ж таки подолаємо, сто відсотків. Потрібно намагатися працювати спільно. Кожен на своєму місці має зробити свій внесок. Від ОСББ, які мають подаватися на доступні програми, щоб придбати генератори або встановити сонячні панелі на будинку, особливо в Києві, до міських голів, від яких потрібно вимагати не менше, ніж від уряду та депутатів, коли йдеться про місцеві справи, і до тих людей, які готові йти на державну службу. Якщо ти не служиш у війську, не виконуєш критичну функцію, не займаєшся розмінуванням, не є лікарем, то маєш віддати частину свого ресурсу місцевому самоврядуванню, громадській активності, державній службі. Це внесок кожного.
Чи повинен уряд більш відкрито комунікувати з суспільством?
Це, мабуть, найбільший урок для уряду. Якби я могла повторити ці 600 днів, що б я зробила інакше? Точно б набагато більше комунікувала.
У перші три місяці роботи в мене не було жодного допису у Facebook, бо катастрофа слідувала за катастрофою. Ти занурюєшся в цю катастрофу і не встигаєш дихати. А коли не встигаєш дихати і не комунікуєш, то не встигаєш і стратегувати. Бо коли спілкуєшся з суспільством, то робиш висновки. Це те, чого бракує. Я сподіваюся, що цей уряд зможе робити це краще.