В Україні зміни на місцях рідко вимірюються цифрами – їх відчувають люди. «Кернел» перетворює ресурси бізнесу на конкретні результати: від оновлених шкіл і медичних закладів до інфраструктурних рішень і програм підтримки ветеранів.
У 12 областях України компанія працює із 190 громадами, інвестуючи в освіту, культуру, спорт, енергоефективність і довгостроковий розвиток місцевих спільнот. У 2026 році команда експертів з фінансів вирушає в ці громади – подивитися, як працює ця підтримка в реальному житті. У кожній точці маршруту – розмови з головами громад, лікарями, керівниками шкіл і підприємцями – тими, хто формує економіку та соціальну тканину регіонів.
У проєкті «Поле змін» цифри й звіти оживають у відновлених фельдшерсько‑акушерських пунктах, шкільних кабінетах, ветеранських ініціативах і нових бізнесах, що наповнюють бюджети громад.
Місто-герой
Старокостянтинів на Хмельниччині зустрічає сонячною погодою. Місто ще відходить від великодніх свят – на вулицях малолюдно. У дворах розпускаються вишні й абрикоси, а повітря густе від запаху свіжої зелені. Це одне з найвідоміших історичних міст Хмельницької області. Воно лежить на злитті двох річок – Случа й Ікопоті, приблизно за 48 км від обласного центру. У 1561 році місто заснував князь Костянтин Острозький, і саме тут у XVI столітті звели один із ключових оборонних об’єктів регіону – замок Острозьких.
Втім, сьогоднішню ідентичність Старокостянтинова формує не лише минуле.
На околиці міста знаходиться аеродром. Через це з перших місяців повномасштабної війни Старокостянтинів – під постійними російськими атаками. Особливо інтенсивно гатили з жовтня 2023‑го до січня 2024‑го, кажуть місцеві. Сліди тих атак у місті видно й сьогодні. Десь – перекритий новим шифером дах, поруч – будинок із затягнутими плівкою вікнами. На одній із вулиць господар лагодить пошкоджений паркан. За словами міського голови Миколи Мельничука, станом на квітень 2026 року в громаді пошкоджено понад 600 будинків.
Микола Мельничук, міський голова Старокостянтинова
За час повномасштабної війни Старокостянтинівська громада пережила майже пів тисячі атак, і місцеві мешканці навчилися триматися. За таку стійкість у квітні 2026‑го президент присвоїв відзнаку Старокостянтинову – «Місто‑герой України».
Відновлювати, ремонтувати, підтримувати
Будівля Старокостянтинівської міської ради – у самому центрі міста. Із 2021 року це адміністративне серце громади, до якої входять 66 сіл і 22 старостати. Міський голова каже, що сьогодні без підтримки великого бізнесу громада навряд чи впоралася б із наслідками ворожих атак.
Системний бізнес спрямовує ресурси на відновлення інфраструктури громади двома шляхами: через податки до місцевого бюджету і прямі інвестиції в соціальні проєкти.
Микола Мельничук, міський голова
Тільки за минулий рік «Кернел» сплатив до місцевого бюджету понад 40 млн грн. Але крім обов’язкових платежів, компанія взяла на себе роль інфраструктурного партнера. Це і цифровізація робочих місць у старостатах, і оснащення фельдшерсько-акушерських пунктів у селах. Далі Микола Мельничук відкриває фотогалерею в телефоні. На екрані змінюються амбулаторії: тут новий санвузол, тут душова кабіна, а тут замінені труби.
Завдяки підтримці агрохолдингу практично всі фельдшерсько‑акушерські пункти громади тепер забезпечені гарячою водою та сучасними санвузлами. Окрема гордість – місцева церква, яка зараз на капітальному ремонті. «На її оновлення холдинг виділяє гроші вже два роки поспіль», – додає мер міста, листаючи фото різних етапів відновлення. Особливий акцент – на безпеці та пам’яті.
Церква у с. Веснянка Старокостянтинівської ТГ
«Коли після чергової атаки у школі села Сахнівці ударною хвилею вибило 67 вікон, саме бізнес‑партнер оперативно закрив потребу у відновленні», – підхоплює розмову заступник міського голови Олег Боривкін. Він говорить емоційніше і, здається, не приховує власного враження від масштабу допомоги. Так само було реалізовано проєкт Алеї Слави та дорогу до кладовища, де поховані загиблі герої, на це «Кернел» спрямував понад 2 млн грн.
Економіка ветерана. Життя з чистого аркуша
У вересні 2025‑го в місті відкрили ветеранський хаб STARKONHUB (Старконхаб). «Кернел» виділив кошти на ремонт і облаштування безбар’єрного простору. Сьогодні тут отримують консультації понад 4000 ветеранів громади. Однак підтримка захисників виходить далеко за межі психологічної допомоги, вона переходить у площину економічного самозабезпечення.
Володимир Реп’юк у минулому – кадровий військовий, на службі з 2007 року, пройшов оборону Маріуполя та пережив майже три роки російського полону. Сьогодні він підприємець, який будує тепличне господарство для вирощування огірків та інших овочів. Він зустрічає нас із широкою усмішкою в одному із навколишніх сіл Старокостянтинівської громади. Одразу попереджає: не хоче, щоб його жаліли, і веде до свого господарства.
Володимир Репʼюк, підприємець-ветеран, який отримав грант від Міністерства у справах ветеранів, Українського ветеранського фонду та «Кернелу»
«Ідея займатися теплицями виникла спонтанно, коли побачив ціни на огірки – 170 грн за кілограм, – згадує Репʼюк. – Я почав занурюватися в тему глибше й побачив, що тепличний напрям на Хмельниччині розвинений слабо, тоді як попит на ранні овочі стабільно високий. Саме це і стало вирішальним аргументом, щоб наважитися на власну справу».
Ветеран показує три теплиці по 700 кв. м кожна. Ми заходимо всередину і бачимо акуратні ряди посадок, облаштовану систему поливу.
Перший збір врожаю, розповідає Володимир Репʼюк, – у травні. За сезон він планує зібрати близько 50 т огірка, стільки ж – капусти і часнику. В розрахунках підприємець обережний: закладає мінімальні показники врожайності й базову ціну, аби не будувати ілюзій і перевірити реальну економіку проєкту на практиці.
Володимир Репʼюк, підприємець-ветеран, який отримав грант від Міністерства у справах ветеранів, Українського ветеранського фонду та «Кернелу»
Частину стартового капіталу – 1,5 млн грн – ветеран отримав у межах грантової програми «Варто більше» від Міністерства у справах ветеранів, Українського ветеранського фонду та «Кернелу», що дає можливість тим, хто повернувся з фронту, започаткувати власну справу або розвинути бізнес, що вже працює.
«У «Кернелі» мені дали ментора, який проконсультував, як написати бізнес-план і прорахувати ключові етапи запуску бізнесу. Коли в листопаді мені сказали, що я виграв грант, я, чесно, не тямився від щастя. А вже в грудні отримав перший транш», – каже Репʼюк. Отримані кошти пішли на придбання трактора й іншого необхідного обладнання. Згідно з умовами гранту, найближчим часом Володимир планує створити щонайменше два робочих місця. «Якби не підтримка «Кернелу», я б не наважився на цей крок – занадто багато ризиків і невизначеності, особливо на старті, – говорить підприємець-ветеран. – Я розумію, що мій бізнес багато в чому залежить від сезону та погоди, але я вірю в нього і зроблю все, щоб він стабільно працював з року в рік». Це класичний кейс того, як соціальна інвестиція перетворюється на сталий бізнес‑юніт.
Медицина та реабілітація: інвестиції в життя
Наступна наша зупинка – місцева лікарня. Саме сюди за лікуванням звертаються мешканці Старокостянтинівської громади та навколишніх сіл.
За рік наша поліклініка приймає приблизно 145 000 пацієнтів, а стаціонар – близько 9000.
Володимир Кабиш, головний лікар
Заходимо всередину старої п’ятиповерхової будівлі, у повітрі характерний запах медикаментів. Зазираємо до палат – по п’ятеро‑шестеро пацієнтів у кожній. Видно, що корпуси давно потребують оновлення. «Коштом лише місцевого бюджету все одразу змінити неможливо, – каже Володимир Кабиш. – Та певні: зрушення вже є. Ми почали ремонт з підвалу, облаштували укриття і поступово рухаємося вгору. Незабаром стартує реконструкція першого поверху терапевтичного корпусу».
Володимир Кабиш, головний лікар Старокостянтинівської міської лікарні
На цьому тлі особливо вирізняється інший проєкт – той, про який головний лікар говорить із помітною гордістю. Ми виходимо на майданчик, де йдуть роботи з облаштування нового реабілітаційного центру. «Загальна вартість проєкту – близько 18 млн грн, із них 11 млн грн профінансував «Кернел», – пояснює головний лікар. – На першому етапі будуємо басейн – 10 на 14 м, а на другому – окремий простір для фізичної терапії, де працюватимуть реабілітологи й ерготерапевти. Перших пацієнтів плануємо прийняти вже влітку».
Компанія «Кернел» профінансувала й нове обладнання для лікарні. У кабінетах інтенсивної терапії лікар показує апарати для механо‑ та ударно‑хвильової терапії, що потрібні для роботи з важкими пацієнтами. «Це обладнання допомагає у відновленні після травм, операцій, інсультів та інших тяжких станів. У багатьох випадках саме своєчасна та якісна реабілітація визначає, чи зможе людина повернутися до повноцінного життя, – пояснює Володимир Кабиш. – Завдяки цим апаратам ми вже допомогли сотням пацієнтів відновитися і, без перебільшення, врятували не одне життя».
Кабінет інтенсивної терапії, Старокостянтинівська міська лікарня. Компанія «Кернел» профінансувала нове обладнання для лікарні
Екскурсію завершуємо на задньому дворі лікарні, біля автопарку. «Раніше у нас були старі ВАЗи, які буквально розсипалися на ходу, але від «Кернелу» ми отримали нові автомобілі, зокрема швидку, яку використовуємо і для транспортування пацієнтів, і щоб підвозити лікарів на зміни», – резюмує головний лікар. Ми прощаємося, лікар повертається до роботи, а ми рушаємо далі.
Традиція, що продовжує жити
Остання точка нашого маршруту – село Самчики. Дорога сюди веде повз поля й тихі подвір’я, а вже за 20 хвилин ми опиняємося біля невеликої будівлі – місцевої художньої школи, яка працює понад 30 років. Нас зустрічає директор Сергій Кас’янов і одразу переходить до головного. «Саме у Самчиках на межі XIX–XX століть народився унікальний вид декоративно‑прикладного мистецтва, нині відомий як самчиківський розпис, – розповідає він. – Його легко впізнати: великі зубчасті орнаменти, рослинні мотиви, яскраві кольори».
Сергій Кас’янов, директор художньої школи
Ми заходимо до класу школи. На стінах – роботи учнів, Кас’янов зупиняється біля окремих – знайомить із кожною історією. «Наші випускники зараз працюють в усьому світі – у Європі, Південній Америці, Австралії та навіть у Японії, – додає він. – Це і є популяризація української нематеріальної культурної спадщини. Особливо це важливо зараз, коли ми намагаємося зробити українську культуру видимою для всього світу».
У школі навчається близько 60 дітей, працюють четверо викладачів. Директор заводить нас до окремого класу – приблизно 16 кв. м, який відремонтували за підтримки «Кернелу». Раніше, говорить він, це було занедбане приміщення з пошарпаними стінами, старою підлогою та зношеними партами. Діти хоч і ходили сюди, але займатися їм було незручно. Після ремонту в класі з’явилися зручні парти, шафа для приладдя та сучасна дошка – фліпчарт.
Самчиківська школа прикладного мистецтва
Простір перетворився на невелику творчу майстерню, де проводять майстер‑класи не лише для учнів школи, а й для всіх охочих. «Ми вчимо не тільки малювати, а й живопису, ліпленню, писанкарству. Діти опановують кольорознавство, композицію, вчаться відчувати форму та працювати з різними техніками, – додає директор художньої школи. – А коли з’являються сильні роботи, автори беруть участь у конкурсах і ярмарках. Одна учениця виставила картини на продаж, а зароблені кошти передала на дрони для військових».
Кабінет для майстер-класів у художній школі с. Самчики
У цей момент до школи заходить пʼятикласниця Василина Дуб. Дівчина навчається тут вже п’ятий рік і саме прямує на заняття. Ми просимо її показати роботи. Видно, що малювання для Василини – більше, ніж просто хобі. Поруч її мама. «Доньці настільки подобається малювання та заняття в школі, що це вплинуло і на вибір її майбутньої професії. Вона хотіла б стати дизайнеркою або мультиплікаторкою, – каже вона. – У цьому році Василина закінчує художню школу, але ми просимо директора продовжити курс навчання ще на рік».
Анатомія стійкості: замість епілогу
Історія Старокостянтинова та навколишніх сіл – це не про ремонтні роботи чи закупівлю обладнання.
Це про нову архітектуру відносин між громадою та великим капіталом. У часи, коли державні ресурси сфокусовані на обороні, саме бізнес стає точкою опори, яка не дає соціальній тканині регіонів розірватися.
Досвід Хмельниччини доводить: соціальні інвестиції «Кернелу» працюють за принципом резонансу. Кожна гривня, вкладена в реабілітацію ветерана чи клас художньої школи, створює мультиплікаторний ефект. Ветеран, який отримав грант, створює робочі місця; дитина, яка вивчає традиційний розпис у сучасній майстерні, стає амбасадором української культури у світі; якісна медицина повертає людей до економічного життя.
«Поле змін» – це не метафора, а реальна територія, де бізнес перестав бути просто орендарем землі, ставши співтворцем її майбутнього. І саме така взаємодія, де цифри звітів конвертуються в якість життя конкретної людини, є справжнім мірилом репутації та стійкості всієї країни.