Громадянин заперечує факт отримання позики у ПриватБанку на суму 21 тисяча гривень, по якій виникла заборгованість у розмірі 235 973 гривень. ПриватБанк пред’явив чоловікові вимогу щодо сплати боргу у розмірі 235 973 гривень. Проте, він відкидає твердження про отримання кредиту на суму 21 тисяча гривень. Про це йдеться у постанові Соснівського районного суду міста Черкаси, оприлюдненій 24 листопада 2025 року. Згідно з заявою № б/н від 18.02.2011 року громадянин отримав позику у сумі 21 тисяча гривень, у формі встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з нарахуванням відсотків за використання кредиту з остаточним терміном повернення, який збігається зі строком дії картки. Обов’язки за даним кредитним договором належним чином не були виконані, у зв’язку з чим на 30.09.2018 року утворилась заборгованість у розмірі 235 973 гривень, яка складається з 77 340 гривень – основна сума боргу, 101 340 гривень – заборгованість по відсотках за користування позикою, 57 291 гривні – заборгованість за пенею. Банк звертається до суду з вимогою стягнути з відповідача заборгованість в сумі 85 913 гривень, яка складається з 77 340 гривень – основна сума боргу та 8 572 гривень – відсотки за період з 18.02.2011 року по 01.03.2018 року. 5 серпня 2025 року громадянин подав до суду заперечення, яке мотивував тим, що банк запевняє, що належним чином виконав взяті на себе зобов’язання, і йому було надано кредитні кошти в сумі 21 тисяча гривень. Однак, в матеріалах справи відсутня як зазначена виписка, так і будь-яке інше належне підтвердження отримання ним коштів в сумі 21 тисяча гривень. Крім того, банк, згідно з анкетою-заявою, підписаною сторонами 18.02.2011 року, зазначає, що він отримав кредит у розмірі 21 тисячі гривень у формі встановленого кредитного ліміту на платіжну карту з нарахуванням відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Це не узгоджується з обставинами справи, оскільки анкета-заява, яка є в матеріалах справи, вказує на те, що клієнт відкривав 18.02.2011 року Ощадкнижку (депозит), і не зазначено ані розмір кредиту, ані термін його повернення. Зі змісту наданої анкети-заяви випливає, що клієнт звертається не з метою отримання кредиту, а для відкриття депозитного рахунку. У тексті відсутнє підтвердження узгодження ліміту кредиту, відсоткової ставки, термінів, умов погашення, тобто не досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору. Окрім цього, наданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить інформації, яка дозволила б суду перевірити, чи дійсно кошти були передані позичальнику в кредит. А наданий документ не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Він вважає, що банк може змінювати умови кредитування, і важко визначити, з якими саме умовами погоджувався клієнт у момент приєднання до договору, оскільки сама заявка не містить жодних істотних умов кредитного договору (сума кредиту, процентна ставка, термін кредитування). Банк додав до позовної заяви в додатках лише неналежним чином завірену копію витягу з умов та правил користування за 2014 рік, а не 2011 рік. Витяг з тарифів обслуговування також неналежним чином завірений і за 2015 рік, хоча банк стверджує, що клієнт ознайомлений з витягом саме під час підписання заяви у 2011 році. Банком стверджується, що строк кредитування за договором № б/н від 18.02.2011 року був пролонгований кредитодавцем відповідно до п. 1.1.7.11. договору, але він жодних належних доказів не надав.
Яке рішення ухвалив суд?
Суд відхилив позов ПриватБанку. В обґрунтування позовних вимог надано розрахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 18.02.2011 року, який не є первинним документом, що підтверджує отримання кредиту, погашення кредиту, а отже, не є належним доказом існування боргу.
“В обґрунтування позовних вимог позивачем наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 18.02.2011 року, який не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, погашення кредиту, а отже не є належним доказом існування боргу. Зокрема, відсутність даних щодо часу та способу видачі відповідачу кредиту на платіжну карту, оформлену за кредитним договором б/н від 18.02.2011 року, часу та розміру оплат відповідача на виконання кредитного договору б/н від 18.02.2011 року позбавляє суд можливості встановити часу та спосіб видачі відповідачем суми кредиту у зазначеному в позові розмірі. З огляду на викладене, надані позивачем докази на підтвердження порушення відповідачем зобов’язання не підтверджені переконливими об’єктивними доказами, оскільки не ґрунтуються на первинних даних, що фіксують рух коштів по конкретному банківському рахунку позичальника за кредитним договором б/н від 18.02.2011 року. Аргументи представника позивача про те, що б/н від 18.02.2011 року пролонговувався, суд вважає такими, що не обґрунтовують позовні вимоги, оскільки документальних підтверджень таких аргументів суду не надано, при цьому судом було забезпечено можливість позивачу ефективно реалізувати процесуальні права на доведення заявлених вимог. Оцінивши зібрані у справі докази в сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню через недоведеність позивачем обставин, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог. Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб’єктивного цивільного права і факт його порушення або заперечування. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не заперечувалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги”, – підкреслив суд.