Україна взяла на себе зобов’язання переглянути процес вибору Генпрокурора згідно з європейськими нормами, але проведення конкурсу не є обов’язковим. У економічно розвинених державах Європи Генпрокурора призначає або уряд, або президент.
Інтеграція України до Європи неминуче включає в себе великі зміни в законодавстві та приведення до відповідності з європейськими стандартами. Однак у певних обговореннях все частіше порушується питання: чи дійсно ми впроваджуємо європейський досвід, чи створюємо свої особливі моделі, яких у Європі немає, повідомляє УНН.
Одне з таких обговорень стосується питання призначення та звільнення Генерального прокурора України.
Останнім часом деякі реформатори з громадського суспільства стверджують: Генерального прокурора потрібно обирати на конкурсній основі за участю активістів, посилаючись на “найкращі європейські стандарти”. Але чи так це насправді?
Що конкретно зобов’язалася зробити Україна
Колишній прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Станіслав Броневицький нагадує, що 11 грудня 2025 року було прийнято спільну заяву Комісара ЄС з питань розширення та віцепрем’єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Один з пунктів цього документа звучить так: “Здійснити повний перегляд процедури вибору та звільнення Генерального прокурора з метою приведення її у відповідність до найкращих європейських норм”.
Отже, за словами колишнього прокурора, заява не містить жодної згадки про проведення конкурсу. Вона також не уточнює, що саме варто вважати “найкращими європейськими нормами”. Однак саме на основі цього формулювання виникла політична ідея: в Україні повинен бути конкурс на посаду Генпрокурора.
А що ж насправді є “найкращою європейською нормою”?
Броневицький наводить дійсні європейські стандарти економічно розвинених країн, системи яких вважаються взірцевими.
За набором показників (номінальний ВВП, ВВП на душу населення, ВВП за ПКС, ІЛР) до п’ятірки найкращих європейських країн входять: Німеччина, Швейцарія, Франція, Велика Британія, Швеція. І ось як у цих країнах призначають Генерального прокурора, розповідає Броневицький.
Німеччина: кандидатуру пропонує Федеральний міністр юстиції, призначає Федеральний президент.
Швейцарія: Генерального прокурора обирає Федеральні збори (спільне засідання обох палат парламенту).
Франція: кандидатуру пропонує міністр юстиції, призначає президент Республіки.
Велика Британія: призначає прем’єр-міністр, офіційно затверджує монарх.
Швеція: призначення здійснює уряд.
Жодна з цих країн не проводить конкурс.
І це не “відхилення від норм”, а європейський стандарт як такий.
То в чому річ?
Річ не в Європі. Річ у тлумаченнях. Як влучно зауважив народний депутат Сергій Власенко, Конституція України чітко визначає порядок призначення Генерального прокурора.
У нас у Конституції зазначено, що кандидатуру Генерального прокурора призначає Президент України за згодою з Верховною Радою. Все. Ніяких конкурсів
– зазначає він.
Власенко також скептично ставиться до самої ідеї конкурсів у теперішньому вигляді.
За останні кілька років ми побачили, що ці конкурси часто є фіктивними. Завчасно відомі переможці, маніпуляції під час процедур
– говорить нардеп, голова Тимчасової слідчої комісії (ТСК) з питань можливої корупції в правоохоронній та судовій системах.
Як приклад він навів конкурси до апеляційних адміністративних судів, де, за інформацією Тимчасової слідчої комісії, серед лідерів опинилися чинні члени Вищої ради правосуддя, родичі членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та працівники самих конкурсних органів.
Конституція: ще один важливий аргумент
Член Комітету Верховної Ради з питань правової політики Володимир Ватрас підкреслює, що зміни до Конституції в частині процедури обрання Генерального прокурора не передбачаються.
Посада Генерального прокурора є конституційною. Внесення змін до Конституції в умовах воєнного стану неможливе
– говорить парламентарій.
Більше того, за його словами, парламент на даний момент не планує змінювати процедуру призначення Генпрокурора, а зауважень до діючого керівника прокуратури у депутатів немає.