“`html
Заступник виконавчого директора МВФ Владислав Рашкован щороку намагається передбачити, хто здобуде одну з найпрестижніших відзнак в економічній царині – Нобелівську відзнаку з економіки. Його цьогорічні міркування сконцентровані на питаннях протидії глобальним фінансовим потрясінням та інфляції, а також на монетарній політиці. Чи зможуть економісти, як-от Кеннет Рогофф та Олів’є Бланшар, отримати заслужену винагороду у 2025-му?
Придбайте річну підписку на шість видань Forbes Ukraine за вартістю чотирьох випусків. Якщо ви надаєте перевагу якості, глибині та цінності справжнього досвіду, ця підписка саме для вас.
Цьогорічних лауреатів Нобелівської відзнаки з економіки анонсують у понеділок, 13 жовтня, в заключний день Нобелівського тижня.
Як нам відомо, строго кажучи, називати цю відзнаку «Нобелівською» не зовсім коректно, адже саме її шведський новатор та підприємець Альфред Нобель не включив до свого заповіту 1895 року. Відзнаку з економічних наук заснував Центральний банк Швеції (Sveriges Riksbank) на згадку про Альфреда Нобеля завдяки пожертві, одержаній Нобелівським фондом з нагоди 300-річчя центробанку у 1968 році.
Популярне Категорія Компанії Дата Сьогодні $30 млн на кліпах для Apple та Coldplay. Дарко Скульський перетворив відеопродакшн radioaktive на фаворита світових брендів. Як війна вплинула на його діяльність?
Однак цей факт не применшує її престижність. Навпаки, відзнака з економіки – нині одна з найбільш довгоочікуваних щорічних нагород у світі. Окрім того, Королівська шведська академія наук присуджує цю відзнаку за тими ж засадами, що й інші Нобелівські відзнаки, які існують з 1901 року.
З 2019-го я прагну робити прогноз стосовно лауреата. Спробую і цього разу.
Минулі передбачення
Минулого року я вгадав переможців – ними стали автори «Чому нації занепадають» і «Вузького коридору» Дарон Аджемоглу (MIT) і Джеймс Робінсон (Університет Чикаго) та співавтор Аджемоглу за книгою «Влада та прогрес», колишній головний економіст МВФ Саймон Джонсон (MIT).
Нобелівський комітет відзначив це відоме тріо за їхні пояснення того, чому «суспільства зі слабким дотриманням законів та інституціями, які експлуатують населення, не здатні розвиватися чи генерувати позитивні зрушення».
У трьох попередніх прогнозах я називав кандидатів, які перемагали в подальші роки. У 2019-му я робив ставку на Пола Мілгрома (Стенфорд), але він (разом із Робертом Вілсоном, також зі Стенфорду) здобув винагороду у 2020 році за вдосконалення теорії аукціонів.
У 2020-му я згадував Клаудію Голдін (перша жінка, яка отримала постійний контракт на економічному факультеті Гарварду), але їй присудили одноосібну відзнаку у 2023 році за вивчення гендерної нерівності.
У 2021-му я підтримував Бена Бернанке, але він (спільно з Дугласом Даймондом з Чиказького університету і Філіпом Дибвігом з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі) отримав премію за вивчення та розуміння банківських криз на рік пізніше.
Бен Бернанке, Дуглас Даймонд та Філіп Дибвіг, співлауреати премії Sveriges Riksbank з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля 2022, під час церемонії вручення Нобелівської премії 2022 року Фото Getty Images
Цьогорічний можливий лауреат – методологічний аспект
Перш ніж робити прогноз, слід висловити три важливі зауваження.
По-перше, як стверджує Костянтин Сонін з Університету Чикаго, в економічній науці не відбувається суттєво нових явищ, більшість наукових відкриттів були здійснені багато років тому. З цієї причини, найімовірніше, нобелівські кандидати з економіки – це економісти, які вплинули на розвиток науки 20-30-40 років тому (десь у 80-90-ті як мінімум, а можливо й раніше) і продовжують працювати у власних сферах, доки інші науковці, спираючись на їхні теорії, розробляють нові політики та інструменти.
По-друге, оскільки нових претендентів (як, наприклад, в хімії минулого року, коли премію отримав Деміс Гассабіс з Google DeepMind) в економіці майже не існує, то виключити претендентів зі списку може або здобуття відзнаки того ж року, або, на жаль, смерть.
Тому ми майже напевно знаємо всіх кандидатів, які мають шанс отримати винагороду, питання лише в тому, коли саме вони її отримають.
На питання «коли» відповідають поточні виклики, з якими стикається світова економіка, і яким чином праці наших кандидатів вплинули на розуміння цих викликів і на пошук рішень, здатних їх здолати.
І насамкінець: останні п’ять років премію вручали за тематики, що стосуються боротьби з бідністю (2019-й), вдосконалення теорії аукціонів (2020-й), використання природних експериментів у суміжних науках (2021-й), розуміння банківських криз (2022-й), розуміння наслідків виходу жінок на ринок праці (2023-й), роль верховенства права та інституцій в економічному розвитку (2024-й).
Маємо три тематики в мікроекономіці: бідність, аукціони, ринок праці; дві – в макроекономіці та політичній економії: банки, інституції; та одну в галузі методів – природні експерименти. Оскільки Нобелівський комітет прагне урізноманітнити премії за галузями, цих тематик, імовірно, не буде цього року, хоча все ж в «методи» можуть і піти.
Але беручи до уваги саме ці зауваження, наважуся припустити, що премію цього року можуть присудити за одну з двох актуальних проблем сьогодення: борг, який збільшується повсюди у світі, або ж монетарна політика, яка сприяла подоланню світом післяковідної інфляції. Однак існують й інші варіанти.
Кеннет Рогофф, 72, в минулому – головний економіст МВФ, зараз – професор економіки Гарварду, американський економіст і шаховий гросмейстер, один з провідних вчених у галузі порівняльного вивчення економік Фото Getty Images
Борг у міжнародній економіці
МВФ застерігає, що світовий борг сягнув $251 трлн, це понад 235% світового ВВП, і продовжує зростати. Основна причина – уряди все ще сплачують за витрати часів пандемії.
Але найбільша проблема не в цифрах, а в їхніх наслідках.
Коли держави масово залучають кошти, це витісняє приватний сектор з кредитного ринку, а кредити стають більш вартісними або менш доступними для підприємств.
Виходить замкнене коло: значний державний борг стримує приватні інвестиції, а без інвестицій важко стимулювати економіку. МВФ рекомендує урядам поступово зменшувати борг за чіткою довгостроковою стратегією. Але питання в тому, чи вистачить політичної волі для цього. Поки що не вдається.
Дослідниками, які достатньо давно займаються цим питанням, є Кеннет Рогофф (в минулому – головний економіст МВФ, зараз – Гарвард) і Кармен Рейнхарт (в минулому – головний економіст Світового банку, Гарвард, найбільш цитована жінка-економіст у світі).
У їхній спільній книзі This Time is Different, яку видало українською видавництво «Наш Формат» під назвою «Циклічна історія фінансових криз», Рогофф та Райнхарт проаналізували 800 років фінансових криз у 66 країнах і дійшли простого висновку: кризи повторюються знову і знову за дуже схожими сценаріями.
Економісти у власній книзі демонструють типовий шлях країни до кризи.
На початку настає період оптимізму, коли борг швидко накопичується, ціни на активи стрімко зростають, усі впевнені у безперервному розвитку. Згодом настає мить, коли довіра зникає, і система руйнується.
Їхнє основне відкриття: коли відношення боргу до ВВП перевищує певний рубіж, економічне зростання різко сповільнюється. Показник боргу зараз ви бачили вище.
Книгу видали у 2009 році, після глобальної фінансової кризи, і наразі вона є найбільш цитованим ресурсом на тему боргу та фінансових криз.
Цікаво, що її назва – This Time is Different – є своєрідною іронією, оскільки перед кожною кризою політики та економісти переконані, що «цього разу все по-іншому», що ми врахували минулі помилки, що новітні інструменти та інституції захистять нас. Проте щоразу виявляється, що нічого не змінилося.
Я мав нагоду неодноразово спілкуватися з Рогоффом та Райнхарт. Востаннє – буквально місяць тому, коли Рогофф представив у МВФ свою нову книгу Our Dollar, Your Problem про роль долара у світових фінансах. А буквально цього тижня він презентував звіт Групи 30 про майбутнє грошей. Як бачите, він дуже активний.
Вперше я називав Рогоффа як претендента ще у 2019 році. У 2020-му згадав про нього разом із Райнхарт. Вважаю, що цього року, або принаймні в найближчі роки, вони отримають свою винагороду. Їхній вплив на економіку дійсно важливий.
Дарон Аджемоглу, Саймон Джонсон з Массачусетського технологічного інституту та Джеймс Робінсон з Університету Чикаго – лауреати Нобелівської відзнаки з економіки 2024 року. Премію присудили за вивчення того, «як формуються інститути і як вони впливають на добробут» Фото Getty Images
Монетарна політика
Через масштабні фіскальні стимули під час COVID-19 та російську агресію в Україні у 2022-му, що спричинила різкий стрибок світових цін на енергоресурси та продукти харчування, світ зіткнувся з найбільшим інфляційним підйомом за останні десятиліття. Світова інфляція зросла з 4,7% у 2021 році до 8,8% у 2022-му.
Центральні банки країн змогли ефективно відреагувати на безпрецедентні потрясіння пандемії та подальший інфляційний сплеск. Вони оперативно збільшили процентні ставки, щоб стримати інфляцію та втримати інфляційні очікування під контролем.
Це стало можливим завдяки тому, що з кінця 1990-х ці центробанки суттєво покращили власні фреймворки монетарної політики, часто в контексті переходу до інфляційного таргетування. Вони отримали чіткі мандати, зосереджені на стабільності цін, їхня операційна незалежність значно збільшилася, і вони посилили публічну звітність та прозорість.
Фундамент політики сучасних центробанків з 1990-х визначають засади неокейнсіанської економічної теорії. Ця теорія запевняє, що центробанки можуть стабілізувати економіку, керуючи процентними ставками та очікуваннями людей щодо майбутньої монетарної політики. Саме на цих принципах базуються всі сучасні інструменти центробанків: інфляційне таргетування, forward guidance (коли центробанк завчасно інформує про свої плани) та математичні моделі для прогнозування економічної ситуації.
Ці інструменти спрацювали – світова інфляція знизилася, але питання в тому, хто створив теоретичний фундамент для цих інструментів.
Є декілька людей, які безсумнівно можуть отримати Нобелівську премію саме за «нове кейнсіанство». Як відзначають експерти, поки що ніхто не отримав премію за винахід цього напряму економічної думки.
По-перше, це, звичайно, ще один колишній головний економіст МВФ Олівʼє Бланшар (MIT) та Грегорі Менк’ю з Гарварду, яких разом із Рогоффом я вперше згадував ще у 2019 році.
Протягом останніх десятиліть вони були найвпливовішими макроекономістами у світі.
Бланшар, наприклад, розробляв фундаментальні моделі, що роз’яснюють динаміку безробіття, інфляції та взаємозвʼязок між ними. Його праці показали, як центробанки повинні реагувати на різні види потрясінь. Як головний економіст МВФ він безпосередньо впливав на монетарну політику в усьому світі.
Менкʼю не тільки був економічним консультантом 43-го президента США Джорджа Буша, а й зробив ключовий внесок у розуміння того, чому ціни та зарплати не змінюються миттєво у відповідь на економічні коливання. Його дослідження продемонстрували, що монетарна політика центробанків здатна реально впливати на виробництво та зайнятість, а не тільки на ціни.
За підручниками з макроекономіки Бланшара і Менк’ю ми навчалися в університеті. Завдяки їм неокейнсіанські ідеї поширилися серед тисяч економістів, які наразі працюють у більшості центробанків світу. Вони, безумовно, заслуговують на отримання премії.
Також економічні експерти наголошують на тому, що якщо премію цьогоріч вручать за питання монетарної політики та боротьби з інфляцією, то серед макроекономістів її було б правильно присудити Роберту Барро з Гарварду.
Барро – один із основоположників сучасного погляду на інфляцію. Його стаття 1973 року про оптимальний вибір монетарної політики в політичному контексті випередила час на два десятиліття. Ще за 20 років до масового застосування він обґрунтував ідею інфляційного таргетування, показавши, чому центробанкам важливо мати репутацію борців з інфляцією.
Його дослідження монетарного нейтралітету роз’яснили, коли і як монетарна політика може впливати на реальну економіку, а не лише на ціни.
Я менше обізнаний з працями Майкла Вудфорда з Колумбійського університету, якого певні експерти також прогнозують як кандидата на премію цього року, оскільки його внесок у неокейнсіанську теорію теж значний.
У 2003 році Вудфорд написав фундаментальну книгу Interest and Prices, яка фактично стала Біблією для сучасних центробанків.
У своїх працях він пояснює, яким чином центробанки можуть керувати економікою не тільки шляхом зміни поточних процентних ставок, але й через управління очікуваннями людей щодо майбутньої монетарної політики, тобто реалізовуючи той самий forward guidance. Побачимо, чи достатньо вагомим вважатимуть його внесок.
Олів’є Жан Бланшар, 76, французький економіст, професор економіки в МТІ, колишній головний економіст МВФ Фото Getty Images
Інші тематики
Я зробив свою ставку на дві тематики цього року: борг і боротьба з інфляцією. Але експерти вказують, що Нобелівський комітет може вручити премію, наприклад, Арієлю Пейксу (Гарвард), Стіву Беррі та Джеймсу Левінсону (обидва – Єльський університет) за емпіричні дослідження в теорії організації промисловості (industrial organization). Особливо враховуючи те, що остання премія у цій галузі була у 2014 році (Жан Тіроль), а проблеми світових технологічних гігантів дещо турбують регуляторів.
У 1995 році ці три економісти розробили так званий BLP фреймворк – математичну модель, яка дозволяє оцінити, як зміна структури ринку вплине на ціни, якість товарів та добробут споживачів. В результаті, їхня робота лежить в основі того, як регулятори ухвалюють рішення про злиття підприємств та антимонопольну політику.
Костянтин Сонін вважає, що премію можуть вручити колишній керівниці ФРС та ексміністерці фінансів США Джанет Єллен, але не за роботу в центробанку, а за її дослідження в економіці праці.
Єллен – одна з ключових дослідників теорії «справедливої зарплати». Її найбільш цитована робота (спільно з Джорджем Акерлофом, Нобелівським лауреатом 2001 року) перевірила гіпотезу про те, що коли зарплата працівника падає нижче рівня, який він вважає «справедливим», його продуктивність різко зменшується.
Інша відома праця Єллен – піонерське дослідження про механізми жіночої бідності, де вона показала звʼязок між легалізацією абортів, доступністю контрацепції та «вимушеними шлюбами». Я майже не знайомий з її працями в економіці праці, тому мені важко оцінити її перспективи.
Джанет Єллен, 78, колишня керівниця ФРС та ексміністерка фінансів США, американська економістка та державна діячка, дослідниця в Брукінґському інституті та професорка Університету Каліфорнії в Берклі Фото Getty Images
І остання тематика, про яку говорять експерти, – це економіка технологій та машинне навчання. Тут ключове імʼя – Сьюзан Атей зі Стенфорду, яка у 2007 році отримала John Bates Clark Medal – одну з найпрестижніших відзнак в економічній науці.
Атей – піонерка у застосуванні machine learning та штучного інтелекту до економічних питань. Вона розробила нові емпіричні методи для аналізу онлайн-ринків, показала, як функціонують цифрові аукціони, як платформи встановлюють ціни й алгоритми впливають на поведінку споживачів.
Враховуючи те, що економіка стає дедалі більш цифровою, а big data змінює те, як ми досліджуємо економічні процеси, її внесок виглядає надзвичайно актуальним.
Нобелівська премія для Атей визнала б зростаючу значущість computational methods в економіці. Деякі експерти припускають, що її можуть нагородити разом з Халом Варіаном (головний економіст Google) або Полом Клемперером з Оксфорду, в залежності від того, на якому аспекті комітет зробить акцент.
Проте є відчуття, що ще не час для цієї тематики, але напрям безумовно перспективний на найближчі роки.